Ця стаття є четвертою частиною циклу моїх статей «Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії».
Для кращого розуміння рекомендую спочатку ознайомитися:
- першою «Виникнення імперій»;
- другою «Динаміка кордонів»;
- третьою «Землі навколо Байкалу та Зовнішня Манчжурія».
Зовнішня Монголія між двома імперіями
Зовнішня Монголія до Сінхайської революції 1911-12 рр. була провінцією китайській імперії Цін та складалася складалася з трьох регіонів: чотирьох халхаських аймаків (Сецен-ханів, Тушет-ханів, Сайн-Нойон-ханів і Дзасагту-ханів), ойратської області Кобдо та тувинської області Танну-Урянхай.
Після Сіньхайської революції 1911 р. через внутрішні негаразди Китай тимчасово втратив контроль над своєю провінцією під назвою «Зовнішня Монголія» (у складі Китаю була і досі є «дзеркальна» територія: т. зв. «Внутрішня Монголія»). Це добре видно на карті.
Виникнення Великої Монгольської держави
29 грудня 1911 р. на більшій частині китайської Зовнішньої Монголії виникла теократична «Велика Монгольська держава». Її очолив буддійський лідер монголів Богдо-геген VIII. Халхаські князі та буддійські лами звели його в чин Богдо-хана.
Ця держава була дуже схожа на тогочасний Тибет, де державу теж очолював найвищий із усіх лам: Далай-Лама.
Виникнення республіки Танну Урянхай
Синхронно схожі процеси відбулися в Ур’янхайському краю. Основне населення тут — тувинці (тиванці), які є тюрксько-монгольською етнічною группою, яка, як і монголи, сповідує буддизм.
Тувинці, на відміну від монголів, не захотіли створювати теократичну ламаїстьску монархію і проголосили в 1911 р. у себе республіку під назвою Танну Урянхай.
Як видно на карті, Танну-Урянхай межує з Зовнішньою Монголією.
І хоч Танну-Ярянхай у китайській імперії мала окремий статус, але, на нашу думку може розглядатися як північно-західна частина Зовнішньої Монголії в широкому тлумаченні цього терміну.
Погляди на майбутнє у тувинців були різними. Велика частина місцевої знаті, зважаючи на те, що більшість тувинців сповідувала ламаїзм, мала плани приєднатися до ламаїстської держави Богдо-хана.
На противагу їм китайський намісник (амбан-Нойон) краю Танну-Урянхай Гомбо-Доржу виступав за те, щоб перейти під протекторат Росії.
Російська імперія сприяє монгольскому сепаратизму
Тувинсько-монгольсько-буддійським сепаратизмом зразу ж захотіли скористатися «доброзичливі» сусіди Китаю: Росія та Японія.
Проте Росія була ближче і діяла активніше. Вона допомогла Богдо-хану створити 20-тисячну армію. Це був класичний для Росії алгоритм розширення імперії: спочатку підтримати незалежність від іншої імперії, створити у цій країні, а потівм потім використати це військо як інструмент приєднання цієї країну до своєї імперії.
Тому можна без вагань сприймати підтримку Російською імперією монгольського сепаратизму, як перший крок у алгоритмі відторгнення цих територій від Китаю і приєднання їх до Росії.
Російська імперія анексує Танну Урянхай
У республіці Танну Урянхай, яка були ближче до Росії мала у складі населення «п’яту колонну» (російських емігрантів), події розвивались більш стрімко.
У 1912 р. під приводом нібито нападу на російських мігрантів російський цар Микола II наказав ввести російські війська в Танну Урянхай.
Через 2 роки (14 квітня 1914 р.) Танну Урянхай «самостійно» стала протекторатом Росії як Урянхайський край. Уряд розмістився в створеному російськими поселенцями Білоцарську (сучасний Кизил).
Дипломатична торгівля Монголією
Стосовно Великої Монгольської держави, то тут дії царату були більш обережними.
Спочатку 23 жовтня 1913 р. Росія зробила тактичний крок назад і домовилась з Китаєм про своє визнання китайського сюзеренітету над Монголією. В обмін Велика монгольська держава отримала від Китаю право на самоврядування.
А 25 травня 1915 р. зроблено ще один крок: в Кяхті укладено тристоронній договір, за яким Монголія отримала статус автономії під китайським протекторатом, а Урянхайський край залишився під протекторатом Росії.
Задум Російської імперії був на диво цинічний. Вона запронувала ослабленому революцією Китаю: ви закриваєте очі на анексію Урянхайського краю, а ми вам «повертаємо» Монголію.
Що було б далі, не відомо, бо події у світі, Росії та в самому Китаї різко змінили свій вектор.
Розпад імперій і боротьба за території
Ще в 1914 р. почалася Перша світова війна.
У 1916 р. у Китаї почалась тривала епоха розпаду, т. зв. «доба мілітаристів» (1916-1928). На вісім років імперія розкололася на окремі регіони, підвладні лише місцевим військовим правителям (дуцзюням).
Росії теж було важко: під впливом поразок у Першій світовій війні у 1917 р. пройшли дві революції, Лютнева і Жовтнева.
Внаслідок Жовтневої революції російська імперія (на той час вже республіка), як і її східний сусід, у 1918 р. сама розкололась на окремі регіони і держави. По всій Росії запалала т. зв. «громадянська війна».
Ось в цих заплутаних обставинах російські імперці з табору антибільшовицьких сил вирішили погратися в панмонгольський рух.
Панмонгольський рух та російські антибільшовицькі імперці
Справа в тому, що деякі князі і лами Внутрішньої Монголії, частина бурятської інтелігенції і верхівка монголів Баргути об’єдналися в прагненні відтворити на всіх монгольських землях єдину монгольську державу.
Які інтереси в панмонгольському проекті переслідували російські імперці, достеменно невідомо. Але один з них, барон Унгерт-Штернберг точно теж був панмонголістом. Він мріяв про відтворення Монгольської імперії часів Чінгісхана-Батия, від Каспію до Китаю включно, яка буде зможе успішно боротися з ворожою революційною Європою.
У лютому-березні 1919 р. у м. Чита пройшов 1-й панмонгольский з’їзд, учасники якого виступили за створення незалежної об’єднаної Монголії, у складі Алтаю, Туви (Урянхвйського краю), Бурятії, Зовнішньої та, увага, Внутрішньої Монголії.
Панмонгольский рух і отаман Г. Семєнов
Місто Чита в цей час було під повним контролем т.зв. отамана Г.Семєнова. А він був тоді у конфлікті з т. зв. Верховним правителем Росії О.Колчаком і самотужки створював Окрему Східно-Сибірську армію у складі 1-го Окремого Східного козачого, 5-го Приамурського та Тубільного кінного корпусів. От саме Тубільний корпус у нього складався з бурятів та монголів. І потенційно цей корпус міг стати збройними силами нової об’єднаної монгольської держави.
Проте, не так сталося, як гадалося. З самого початку панмонгольский рух розколовся: лідери Зовнішньої Монголії Богдо-хана відмовилися брати участь у створенні тимчасового уряду, який організовували представники Внутрішньої Монголії. Причина — негативне ставлення до отамана Г. Семєнова, який погрожував захопити державу Богдо-хана силою. Тоді місцеві вельможі звернулись до китайського головнокомандувача Фен Гочжана з проханням ввести китайські війська.
Китайський контроль над Монголією (1919-1921)
Проте «допомога» прийшла не від Фен Гочжана, а від його конкурента, лідера аньхойської кліки Дуань Ціжуя.
У жовтні 1919 р. китайські війська під керуванням Сюй Шучженя зайшли на територією Великої Монгольської Держави та встановили тут свій контроль.
22 листопада 1919 р. президент Китайської республіки Сюй Шичан денонсував Кяхтінський договір і в односторонньому порядку оголосив Монголію у складі Китаю.
Проте китаська влада протрималась у Монголыъ не дуже довго. До початку 1921 р.
Спочатку у жовтні 1920 р. на територію Монголії зашли війська барона Р.Унгерна-Штенберга. Як ми вже вказували, він був дивним мрійником і можливо самотужки боровся за реставрацію імперії Чингісхана: від Каспію до Тихого океану. Для цього він прийняв буддизм та оженився на принцесі з династії Цін.
Пасля розгрому імперців білих Монголію у 1921 р. захопили імперці червоні.
Тимчасове звільнення Монголії бароном Унгертом
У лютому 1921 р. барон взяв штурмом столицю Монголії м. Урга (сучасний Улан-Батор). А до початку квітня вигнав всіх китайців.
При цьому владу барон сам не взяв, а повернув ії Богдо-хану. Та й пробув він в столиці недовго: вже в травні 1921 р. пішов у т. зв. Північний похід на зустріч совєтським військам, які вже планували окупувати Монголію. І був розбитий.
Доля Танну-Урянхай
Танну-Урянхай під час т. зв. «громадянської війни в Росії» (1918-1921 р.) тривалий час була ареною боротьби між «червоними» та «білими» і періодично переходила з рук в руки. Додатковим фактором впливу були китайські та монгольські війська.
- Березень — липень 1918 р. — в руках «червоних.
- Липень — вересень 1918 р. — в руках «білих».
- Восени 1918 р. — китайські та монгольскі війська займають західні та південні частини регіону.
- Весна 1919 р. — «білі» без бою залишають регіон.
- Літо 1919 р. — червоні тимчасово зайшли в регіон, але не змогли опанувати його повністю через присутність китайських та монгольських військ.
- Початок 1921 р. — новий наступ червоних та відступ китайських і монгольских військ. Початок совєтсько-російської окупації, яка триває до сьогоднішнього дня.
Про советську окупацію Монголії: Халхи та Тиви я більш детально розказую у наступному циклі статей «Як більшовики завойовували Китай (див. першу статтю «Анексія Монголії (Халхи та Тиви)«).
