Ця стаття є третьою частиною циклу «Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії». Для кращого розуміння рекомендую спочатку ознайомитися с першою («Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії: виникнення імперій») та другою («Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії: динаміка кордонів») частинами.
Привласнення московитами територій навколо о.Байкал
Передбайкалля
До моменту першого прямого зіткнення з китайцями, московити встигли приєднати до себе північні окраїни монгольских ханств. Спочатку вони опанували Передкайкалля.
Проникнення мало свій алгоритм. Зазвичай вони заходили у край мирно. Зупиняли, будували зимівник, а вже потім дерев’яну фортецю (острог). І вже з цього моменту починали вести себе нахабно. Вимагати переходити під владу царя та платити йому данину.
За таким алгоритмом у 1631 р. на річці Ангара з’явився перший Братський острог. Він зразу ж почав використовуватися для грабунку місцевого населення, замасковане під збирання ясака (податку).
Звісно, що таке самоуправство викликало у монголів опір. І у 1635 р. місцеві монголи спалили перший Братський острог. Проте московити побудували новий і надалі використовували його задля захоплення нових територій. Згодом в цьому місці виникло місто Братськ.
У 1645-1647 рр. московити збройно примучили монголів, що жили біля річки Уда та збудували там перший удинський острог: нижній (1648), там, де зараз м. Нижньоудинськ.
Забайкалля
Наступний крок на землі Забайкалля. Першим московитським острогом тут став Баргузинський (1648). Наступним — Баунтовський (1652), Нерчинський (1658) сучасне м. Нерчинськ, а потім Селенгінський (1665). І нарешті, у 1677-80 створено Другий Удинський острог, майбутній Верхньоудинськ, сучасне місто Улан-Уде, столиця Бурятії.
Приєднання Забайкалля відбувалось більш спокійно, ніж Передбайкалля. Для цього було кілька об’єктивних причин: 1) місцеві монголи (плем’я хорі) постійно кочували, тому брати з них данину було складніше; 2) тут більш потужно відчувався вплив монгольских ханств і московити намагалися вести себе як захисники місцевих ватажків від центральної влади хана; 3) назустріч московитській колонізації вже рухалась китайська.
Проте це не змінило людожерської сутності московитів. І вони себе показали з цієї сторони в землях монгольського племені даурів де, до речі, відбулось перше зіткнення московитів та китайців.
Війна за Даурію
Даурія (та частина Забайкалля, яку в іноземних джерелах називають Трансбайкалля), розташована між горним хребтом Сукебаятур та річкою Амур. Головна особливість Даурії — ця земля була придатна для землеробства.
Московити та китайці прийшли сюди майже одночасно.
Мабуть першими з московитів про цей район дізнались Іван Москвітін та Максим Перфілєв ще в 1640 р. А з грудня 1639 р. по травень 1643 р. китайські війська імператора Хун Тайчжи опанували цей край.
У 1643-1644 рр. у Даурії з’явились чергові московитські авантюристи-розвідники. спочатку експедиція Василя Пояркова. А ще чере 5 років (1649) Єрофей Хабаров знайшов найкращий шлях до верхнього Амуру і почав в м. Якутськ організовувати банду для завоювання цих місць.
Прийшовши в Даурію, Хабаров біля даурського міста Албазін збудував зимівник. Оголосив себе представником царя. А потім напав на це місто та захопив у 1651 р. Дії московитських пришельців, як завжди, супроводжувались звірствами, зґвалтуваннями та масовими вбивствами.
Харабаров «со товаріщі» були настільки кровожерливими, що місцеві почали ототожнювати їх з з злими духами-людожерами буддійської міфології Луо Ча (男罗刹).
Даури були шоковані звірствами Хабарова, а московити пишалися ними. Тому вони назвали в честь цього бузувіра ціле місто (Хабаровськ).
З самого початку московитського проникнення, місцеві монгольські племена почали переселятися на інші землі, чинити опір та кликали на допомогу кого могли: китайську армію та монгольських ханів.
З моменту вторгнення Хабарова почався період постійних сутичок та боїв, що тривав 40 років (1649-1689 рр.). Все закінчилось перемогою монголо-китайських військ та заключенням Нерчинського мирного договору.
Цікаві факти. 1. У Даурії 9 років (1665–1674 рр.) існувала українсько-монгольська мікро-держава Джакса, заснована та очолювана козаком Никифором Чернігівським. На відміну від бузувіра Хабарова, Никифор Романович мав добрі стосунки з місцевими племенами даурів та мав плани допомогти всім даурам повернутися на рідні землі з Маньчжурії. 2. Гетьман Лівобережної України (1668—1672) Дем'я́н "Многогрішний" Ігнатенко, разом з братом Василем та товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П.Грибовичем за царським наказом вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі. Згодом Дем'яна перевели до Селенгинського острогу. А в 1688 р. колишній гетьман став одним із керівників оборони острогу від монгольско-китайських військ Тушету-хана і допоміг московитам перемогти. Його братом Василь, ув'язнений Красноярському острозі, вчинив так само. У 1689 р. Дем'ян Ігнатович брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору. Потім Ігнатович кілька років керував Селенгинським острогом та його землями у чині «приказної людини». 1696 р. колишній Гетьман постригся в ченці.
Перші договори про кордони
Нерчинський договір
Нерчинський договір 1689 р. був першим договором між Московським царством і Китайською імперією Цін.
Москвитських нелюдів все ж таки вигнали з Даурії: від північного Приамур’я аж до Станового хребта. Але, на жаль, китайці згодились залишити московитам територію между річкою Аргунь та озером Байкал.
Так з’явилася перша ланка офіційного кордону між Московщиною та Китайською імперією. Проте це був лише початок боротьби. І згодом Даурія була втрачена Китаєм, а плем’я даурів змушене було переселитись на південь, у т.зв. Внутрішню Монголію.
Цікавий факт. У 1926 р. Китай запропонував уряду СССР повернутися до кордонів Нерчинського договору.
Буринський трактат та Кяхтинський договір 1727 р.
Нерчинський договір визначив не всі ділянки російсько-китайського кордону. З метою врегулювання цього питання до Китаю у 1725 р. приїхали російські посли.
Дипломатією московити змогли досягти більшого, ніж зброєю: Китай пішов на територіальні поступки за принципом «кожний володіє тим, чим володіє зараз». Цей принцип був закріплений Буринським трактатом.
А вже Кяхтинський договір (1727 р.) заключений через кілька місяців, конкретно визначив кордон, згідно з вказаним принципом.
Таким чином, російсько-китайський кордон пройшов на захід від річки Аргунь до перевалу Шабін-Дабат (Західні Саяни). В результаті було визначено південний кордон сучасної Бурятії.
Буряти
На момент приєднання до Всеросійської імперії на територіях Предбайкалля та Забайкалля проживали різні монголомовні етнічні групи: баргути, хори, ехирити, булагати, ашибагати, сартули, табангути, хонгодори, ікінати, шошолоки та ін.
Після проведення російсько-китайського кордону в 1727 р. всі вони виявилися відрізаними від основної маси монголів. Вважається, що з них почав формуватися бурятський народ, який донині живе у складі РФ, хоч і є частиною монгольської нації.
Анексія Зовнішньої Маньчжурії
Не відомо, як би надалі складалися стосунки Російської та Китайської імперій після перших угод щодо кордонів (Нерчинський 1689 р., Буринський та Кяхтинський 1729) якби у події не втрутився зовнішній фактор: війни з Великою Британією (перша опіумна війна 1840-42 рр.) та Великобританією і Францією (друга опіумна війна 1856-60 рр.). Плюс в ослабленому першою війною Китаї почалось повстання тайпінів 1850-64 рр.
Росія вирішила скористатись ситуацією і розпочала шантаж: обіцяв не нападати в обмін на території. Китай не мав сил на ще одну війну. Вже з Російською імперією. І прийняв умови ворожого сусіда.
Айгунська угода
У 1858 р. була заключена Айгунська угода, яка, по суті, кардинально переглядала умови Нерчинського договору 1689 р.: лівий берег р. Амур від річки Аргуні до гирла оголошувався власністю Росії, а Уссурійський край от впадения Усурі в Амур до моря залишався у спільному володіння до чергового визначення кордону.
Цю угоду у Росії вважали великою перемогою над Китаєм, тому збудували в Іркутську спеціальні «Амурські ворота«.
Пекінський трактат
Але апетит, як ми знаємо, приходить під час їжі. І Росія на цьому не зупинилася. Користуючись слабкістю сусіда у 1860 р. за Пекінським трактатом вона відірвала від Китаю ще один великий і ласий шматок. На карті видно обидві території.
Зараз в Росії ці китайські території мають назву Приамур’є та Примор’є. Хоча В Китаї їх воліють називати Зовнішньою Манчьжурією.
Проте, є нюанси.
Так, демократична Республіка Китай, реальна влада якої розповсюджується лише на кілька островів, найбільшим з яких є о. Тайвань, розглядає Зовнішню Маньчжурію як свою територію, окуповану Росією.
А от Комуністичний Китай офіційно не висуває територіальні претензії Росії. Проте, у шкільному курсі історії Зовнішня Маньчжурія позначається як споконвічно китайська територія.
Так виглядає ця ситуація зараз. А в час подій — це була справжня трагедія для імператорського дому. Бо для династії Цін (1636—1912) Маньчжурія — це її історична батьківщина. Крім представників правлячої династії всі вищі урядовці Китаю, були саме маньчжурами.
Можна сказати, що Маньчжурія — це сердце тогочасної Китайської імперії…
