Ця стаття є другою частиною циклу «Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії». Для кращого розуміння рекомендую спочатку ознайомитися с першою частиною «Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії: виникнення імперій».

Московія-Всеросійська (Російська імперія)

Велике князівство Московське (ВКМ), як і потім Московське царство та Всеросійська (Російська) імперія, весь час прагнули захопити побільше земель. Правда, на Заході у московитів це виходило не так добре, як на Сході.

Цю динаміку дуже добре видно на карті, де показані землі Московщини у 1500, 1600 та 1700 роках. 

Забігаючи далеко наперед вже зараз зауважимо, що на рік досягнення Московським царством реальної незалежності (1700) його територія вже досягла меж тогочасної Китайської імперії в районі озера Байкал та річки Амур. Що привело до першого зіткнення. Але детально про це пізніше.

А поки що, дивлячись на цю карту треба не забувати, що ці межі дуже умовні. Бо, по-перше, офіційних, чітких, міжнародно визнаних кордонів на той час в принципі ще не було. А, по друге, Московщина має дурну звичку вважати своїми ті території, де живе хоч якась невеличка група її переселенців.

Специфічними були і обставини приєднання нових територій, переважна більшість яких були, як і саме Московське царство, уламками Золотої орди.

Майже кожен з очільників уламків Золотої Орди прагнув об’єднати навколо себе всі її землі. Були такі плани і у ВКМ та Московського царства. Але на цьому шляху стояли інші, більш успішні та могутні на той час держави. Одним з таких потужних конкурентів була т. зв. Велика Орда. Згодом ним стало Кримське ханство.

Велика Орда

Велика Орда виникла у 1433 р. Її очільники Кічі-Мухаммед і Саїд-Ахмад I вважали себе прямими спадкоємцями Золотої Орди. Повністю підвладні їм землі були у самому її центрі. Разом із давньою столицею у м. Сарай.

Але боротьба між претендентами на владу хана та постійні війни з сусідами дали протилежний результат: сусідні території остаточно відокремились та створили власні держави: Казанське ханство (царство) (1438), Ногайську орду (1440), Кримське ханство (царство) (1441), Астраханське ханство (1465).

Землі самої Великої орди, в кінці кінців, у 1502 р. приєднало до своїх володінь Кримське ханство (царство), що також претендувало на першість серед спадкоємців Золотої Орди.

Казанське царство

Казанське ханство (царство) на території колишньої Волзької Булгарії створено у 1438 р. представником однієї з гілок династії Чингізидів Улуг-Мухаммедом. У липні 1487 московський князь Іван III захопив Казань і посадив свого ставленика Мухаммед-Аміна на казанський трон. Казанське ханство стало московським протекторатом. Казанські прихильники об’єднання з Османською імперією і Кримським ханством спробували піднімати анти-московські повстання у 1496, 1500, і 1505 роках, але без особливого успіху. У 1521 р. Казань уклала договір взаємної допомоги із сусідами: Ногайською ордою, Астраханським і, головне, Кримським ханствами. Ханом став  Сахіб I Ґерай, брат кримського хана Мухаммед Герая. У спільному поході вони напали на Мосоквію. Це був лише початок. У першій половині XVI століття московські літописи зафіксували близько сорока нападів казанців на московські землі, переважно на регіони Нижнього Новгорода, Мурома, Вятки, Владимира, Костроми, Галича.

Фатальну роль зіграла «п’ята колона» Москви у самій Казані, що стали ініціаторами спочатку палацового перевороту, а згодом московського-казанської війни 1535-1552 р.  При взятті Казані московити влаштували таку різнину, що отримали своє прозвище кацапи (від слова kassap («м’ясник») в тюркських мов, зокрема в турецькій та кримсько-татарській; походить від арабської мови, де qaşşăb означає «живодер», або «м’ясник», «той, що забиває худобу».)

Зауважимо, що формально Іван Грозний зберіг Казанське царство. Але при цьому сам прийняв титул «казанського царя». Це було абсолютно логічно, бо з цього моменту самоназваний цар ставав справжнім царем. Але не московським, а казанським. Ця коллізія була «вирішена» з допомогою подвійного рокірування з казанським ханом  Симеоном Бекбулатовичем. Все це ніби-то «зробило» Мещерський улус-Московщину» царством, а Івана Грозного — «справжнім царем».

Так підкорене Казанське царство перебувало в особистій унії з Московією аж до 1708 р., коли за Петра І стало Казанською губернією.

Цікавий факт. Шапка Казанського царя дуже нагадує т.зв. «шапку Мономаха».

Астраханське ханство

Після підкорення  Казанського царства Іван Грозний у липні 1554 р. без бою захопив столицю Астраханського ханства м. Астрахань. Ханство стало васалом Московського царства.

Спроби законного хана Ямгурчі за підтримки кримського війська та частини Ногайської орди повернутися до Астрахані і відновити незалежність у 1555-56 рр. завершились невдачею. Тому у 1556 р. Астраханське ханство було вже остаточно приєднано до Московського царства.

Згодом сюди прийшли калмики, атакували Астрахань і витиснули з Надволжя кочових ногаїв.

Сибірське ханство

Сибірське ханство московити захоплювали поступово. У 1555 р. хан Єдигер визнав васальну залежність від Московського царства. Проте наступні хани розірвали ці відносини. На історію стосунків Сибірського ханства та Московії надалі дуже вплинула родина Строганових, на кілька сіл якої у 1572 р. напав хан Кучум. Важлива деталь — до рук родини Строганових стікалися усі кошти від торгівлі з Китаєм. У 1574 р. цар дозволив Строгановим найняти власне військо. Тоді вони запросили до себе на службу банду отамана Єрмака, яка у 1580 р. почала атакувати Сибірське ханство.

Треба зауважити, що напад Єрмака у 1580 р. на землі Сибірського ханства та сили хана Кучума буде потім міфологізований. Він стане відправною точкою не тільки т. зв. Сибірського походу Єрмака, а й, що більш важливо, російського підкорення Сибіру.

Проте «звитяги» Єрмака були лише короткотривалим епізодом підкорення і Сибірського ханства, і всього Сибіру. У 1585 р. його банда була розбита, а він сам бесславно загинув (потонув), коли намагався втекти з місця битви. Після розгрому банди Єрмака Московський цар прислав сюди вже справжнє військо на чолі з В.Сукіним.

Секретом нового етапу московське завоювання Сибіру було створення міст-фортець (острогів) в ключових місцях захоплених земель: Тюменьський острог (1586), що дав початок місту Тюмень, Тобольський острог (1586), на основі якого виникло м. Тобольськ, Березівський острог (1593), Сургутський острог (1594), на основі якого виникло місто Сургут, Тарський острог (1594), Обдорский острог (1595), де згодом виникло місто Обдорськ, яке з 1933 р. називається Салехард.

Перед остаточною перемогою над ханом Кучумом у Ірменській битві (1598) московити підкорили собі і землі т. зв. «Пегої Орди» , на землях якої побудовано Наримський острог (1598?).

Останню спробу звільнити сибірське ханство здійснив син Кучума Алі бін Кучум. Але був був, на жаль, розбитий 1607 р. в боях за м. Тюмень.

Завоювання Сибірського ханства відкрило дорогу, що, в кінці кінців, вивела московитів до Китаю.

Ногайська орда

Трохи інакше сталося з Ногайською ордою. У 1557 р. бей Ногайської Орди визнав себе васалом Івана Грозного. Це привело до розпаду орди на Велику Ногайську Орду (на схід від Волги), Казиєву Орду або Малу Ногайську орду (між Кабардою та Азовом; захід Північного Кавказу) та Алтиульську Орду (в басейні річки Емба).

У другій половині 16 століття Мала Ногайська орда перекочувала в козацькі південно-українські степи, спробувала підкорити місцеве населення, але без особливого успіху. Згодом Мала Ногайська орда розпалась на — Білгородську, Джамбуйлуцьку, Єдичкульську, Кубанську та Єдисанську орди. Всі ці орди були васалами Кримського ханства та брали участь у грабіжницьких нападах на українські землі.

У 1770 р. Російська імперія переселила ногайців у Приазов’я та в степи між Доном і Кубанню, а згодом — у прикаспійські та бесарабські степи. У 1782—1783 рр. О.Суворов провів каральну операцію з переселення ногайців з Кубані у заволзькі степи.  А, нарешті, після Кримської війни 1853—1856 років ногайці з надчорноморських степів переселилися до Османської імперії.

Кримське ханство

Коли Велика Орда намагалась об’єднати під своїм керівництвом землі Золотої Орди московські правителі вирішили перейти на бік її суперника: Кримського ханства. У 1473 р. Іван III визнав себе вассалом кримського хана і почав платити данину йому.

У 1480 р.  Московія в результаті стояння на річці Угра остаточно вийшла з під влади Великої Орди. А згодом почала підкоряти її землі та держави, що виникли на її уламках: Казанське ханство, Астраханське ханство, Сибірське ханство та Ногайську Орду.

Так, Московське царство у середині XVI ст. почало відчувати себе достатньо могутнім, щоб напасти і на Кримське ханство.  У 1556 р. та у 1558 р. московити вдерлися до Криму і спалили села й міста в Західному й Східному Криму. Багато кримських татар потрапило в полон або було вбито.

Для виправдання своїх злочинів та загарбницьких апетитів 1561 р. московити сфальшували «грамоту константинопольського патріарха», що ніби-то стверджувала права Івана IV, як очільника Третього Риму, на царство в межах Другого Риму (Візантійської імперії), а отже і на Османську імперію та Константинополь (Стамбул) з Кримським ханством включно.

Відповідь не забарилася. Весною 1571 р. кримський хан Девлет Ґерай здійснив Кримський похід. Не зустрівши серйозного опору («Грозний» лише для своїх підданих Іван IV  ганебно втік) хан майже вщент спалив «Третій Рим».

Внаслідок погрому Москви Іван IV змушений був віддати Кримському ханству Астрахань, відмовитись від титулу царя та спадкоємця Другого Риму, визнати зверхність кримських ханів над московськими царям, платити Криму данину.

Кордони Московщини на першу половину XVII століття

Отже, на початок XVII ст. найбільше земель Золотої орди так чи інакше зібрало навколо себе Московське царство. Але зростання його території відбулося не внаслідок сили московитів, а через слабкість їх сусідів.

Статус Москви серед інших держав регіону формально не змінився. Московське царство і надалі залишалось підлеглим: над ним, як сюзерени стояли Кримське ханство та Османська імперія. Не виключено, що положення Москви було ще більш принизливим. Бо не до кінця зрозумілі стосунки Московського царства з Касимівським царством, що існувало аж до 1681 р.** ханство, що суттєво гальмувало рух московитів у Середню Азію. Не варто забувати і про ногайців, які ще довго потужно впливали на історію Московського царства та Всеросійської імперії.

За першу половину XVII ст. Московське царство майже не рухалась на Захід, а в основному «приростало» лише за рахунок сибірських та далекосхідних земель.

І та, нарешті, підійшло до земель, які вже здавна належали Китаю.

Забігаючи знову вперед, зазначу, що здолати своїх суперників з числа спадкоємців Золотої Орди московитам вдасться лише у першій половині 80-х років XVIII ст.: Казахське ханство — у 1781 р.;  ногайці — у 1782-1783 рр. Кримське ханство — у 1783 р. Все це відбудеться вже за Катерини ІІ.

Манчжуро-китайська імперія династії Цін

Загальні роздуми

Тепер про кордони Китайської імперії Цін. На час виникнення манчжурської імперії «Пізня Цзінь» 1616 р. вони були такими.

Як бачимо з карти, в цей час між імперією Цін та Московщиною були розташована монгольська імперія Північна Юань (1368 —1635 рр.), що вже переживала важкі часи та стояла на межі розпаду на окремі ханства: Джунгарське, Хотогойтське (Алтин-хан), держава Дзасагту-ханів, Тушит-хан, Сецен-хан.

Проте треба зважати на те, що в період своє могутності Північна Юань займала більшу територію. І на 1616 р. велика частина земель цієї імперії вже була захоплена московитами.

Але на цьому питання захолених московитами земель на цьому не закінчується. Бо Північна Юань сама була уламком монгольсько-китайської імперії Юань, що існувала з 1271 по 1368 рр.

І з її кордонами не все так однозначно. Так, китайські карти включають в склад імперії Юань землі Сибіру, території на північ від озера Байкал, острів Сахалін та, як мінімум, південну частину сучасного Хабаровського краю.

Більш помірковані європейські карти виглядають так.

Карта з сучасної російської версії вікіпедії зроблена хитро: північні території та північно-східні території обрізані. Хоча й видно, що Китай того часу контролював землі на північ від озера Байкал.

Розмірковуючи над тим, де ж закінчувався північний кордон імперії Юань, варто не забувати ця імперія, як і Золота Орда була уламком Монгольської імперії (1206 — 1368 рр.). Яку десь ось так зараз показують на картах. 

Так, як на цій карті було не довго. Всього 15 років. Вже в 1294 р. Монгольська імперія розпалась на кілька уламків (улусів). Одним з яких була Золота Орда, а іншим — імперія Юань, улус Хубілая.

І на окремих картах ми знову ж бачимо, як далеко на північ від о. Байкал сягали межі улусу Хубілая в 14 столітті.

Проте, це були далекі часи. І є наразі є велике та принципове питання: улус монгольского кагана Хубілая — це межі Монгольської чи Китайської імперії?

Зважаючи на те, що Російська імперія прямо чи опосередковано вважає себе спадкоємцем Золотої Орди, то Китайська імперія Цін мала ті ж самі підстави вважати себе спадкоємцем улусу Хубілая або імперії Юань. І не тільки, бо якщо подивитися на карту імперії Цін в період найбільшого розквіту (1760), то ми побачимо, що крім улусу Хібулая, Китаю тоді вдалося опанувати частину улусу Чагатая.

Манчьжури опановують територію улусу Хубілая

Протистояння Північної Юань та Манчжурської держави

В першій половині ХVII століття склалась доволі специфічна ситуація: в двох сусідніх країнах йшли процеси змінцнення центральної влади. Але умови та наслідки були різні.

На територїі монгольскої імперії Північна Юань, що була на стадії занепаду, з’явився лідер, який прагнув відновити єдність всіх монголів та відродити імперію. Це був прямий нащадок Чінгісхана чахарський правитель Лігден-хан (роки правління 1603 — 1634).

Але його завдання було надзвичайно складним, бо частина місцевих ханів, серед яких було багато нащадків Чінгісхана, не хотіли зверхності над собою будь-якого іншого хана. Тому вони чинили активній спротив. А частина, навіть, прийняла рішення приєднатися до молодої сусідньої Манчжурської держави.

В свою чергу, Маньчжурська держава зростала та зміцнювалась за рахунок союзу з найближчими до неї південними та східними монгольскими племенами. Манчжурські лідери прагнули підпорядкувати собі всі монгольскі племена. Це був їх перший крок у прагненні опанувати весь спадок Великої Монгольської держави.

Кінець Північної Юань

В 1632—1634 роках манчжурському правителю Абахаю вдалося розгромити війська правитель Лігден-хана. Більша частина Чахарського ханства була захоплена маньчжуро-монгольськими військами.

Після смерті Лігден-хана його справу намагався продовжити старший син Еджей-хан (1634-1635). Але він теж зазнав поразки та змушений був визнати зверхність маньчжурського правителя Абахая. Для підтвердження своєї вірності Еджей-хан переконав ханів інших монгольських племен визнати зверхність манчжурського правителя. Хани пішли на це, але на умовах збереження їх автономного автономного статусу.

Велика печатка імператорів Юань

За манчжурською історичною традицією Єджей-хан віддав Абахаю велику печатку імператорів Юань. Цей символічний акт вважається кінцем існування монгольської імперії Північна Юань та початком претензій манчжурських правителів на весь улус Хубілая, включно з китайською імперією, де на той час правила династія Мін.

В обмін на печатку імперії Еджей-хан отримав титул Цінь-вана («Милого князя») та певну автономію для себе та всіх інших північних монгольских ханів.

А от у Абахая з’явились формальні підстави вважати себе Богд хааном, тобто володарем всіх монголів та претендентом на відродження монгольсько-китайської імперії Юань. 

Манчжурські правителі стають Богд хаанами

Так і сталося. У тому ж 1636 р. хани південних та східних монгольських племен визнали Абахая Богд хааном. Це означало їх визнання Абахая за свого правителя і правителя всіх монголів. Згодом ці племена та землі стали частиною заснованої сином Абахая Фулінь китайсько-манчжурської імперії Цін у якості т. зв. Внутрішньої Монголії.

Але не всі монгольські хани визнали Абахая Богд хааном і своїм повновладним володарем. Хани Халхи (Зовнішньої Монголії) ще доволі довго, до 1691 р., зберігали автономний статус. Окремі хани Халхи, особливо нащадки Лігден-хана, і далі боролися проти панування маньчжурів. В кінці кінців вони у 1675 р. повстали, але були розбиті через те, що інші хани Халхи їх не підтримали.

Виникнення імперії Цін

Проголошення

У 1636 р. Абахай змінив назву Манчжурської держави:  Пізня Цзінь перетворилась на Велику Цін. Це означало, що він прагнув приєднати до своєї держави всі землі улусу Хубілая (імперії Юань). Почались активні дії по завоюванню відповідних територій.

У 1637 р. маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена підкоритися: стати «данником» Цінської імперії і розірвати відносини з імперією Мін (Китаєм).

Маньчжурська кіннота робила регулярні набіги на Китай, грабуючи і забраючи у полон сотні тисяч китайців, яких перетворювали на рабів.

Завоювання Китаю

Манчжурські війська почали завоювання Китаю в дуже зручний момент. Сили імперії Мін були дуже послаблені кількома надпотужними факторами:

• малий льодовиковий період, який завдав шкоди сільському господарству Китаю і позначився неврожайними роками, стихійними лихами та епідеміями, зокрема спустошливою епідемією чуми 1633—1644 років;
• економічний занепад;
• постійні палацові інтриги та боротьба угрупувань;
• селянська війна 1628—1647 рр., одним з епізодів якої було захоплення повстанцями Пекіну у квітні 1644 р. та самогубства останнього мінського імператора Чжу Юцзяня.

Розбивши повстанців, маньчужри у 1644 р. захопили Пекін та проголосили китайським імператором свого правителя Айсіньгеро Фулінь.

Повне завоювання Китаю було більш тривалим і затягнулося до 1683 р.

Манчжурське захоплення земель улусу Чагатая

Ойрато-манчжурські війни

На початку 1680 р. почались суперечливі тенденції. Одна частина ханів Халхи вирішли визнати повну зверхність манчжурсько-китайської імперії Цін. Інша —  прагнула звільнитися від влади маньчурів з допомогою союзу з Джунгарським ханством, за спиною якого стояло Московське царство. Це спровокувало ойрато-маньчжурські війни. 

Перша війна

Воєн було три. Перша (1688, 1690-1697) переконала Тушету-хана та Богдо-гегена I стати підданними імперії Цін. А в травні 1691 р. маньчжурсько-китайський імператор переконав всіх інших ханів Халхи увійти до складу імперії Цін у якості Зовнішньої Монголії.

Кумульське ханство, яке ще з 1647 р. визнало владу династії Цін, у 1696 р. вже повністю підкорилось їй у якості вассала.

Після закінчення цієї війни цінський гарнізон був розміщений у районі сучасного Улан-Батора.

Важливий момент періоду між війнами: у 1714 р. перший калмицький хан Аюка прийняв підданство імперії Цін. Московини досі ігнорують цей факт та стверджують, що Аюка разом з усім калмицьким ханством став підданним їх царства.

Друга війна

Друга війна (1715—1739) не привела до суттєвої перваги жодної із сторін та завершилась мирною угодою. Проте варто вказати, що у 1720 р. імперія Цін встановила контроль над Тибетом, у 1724 р. над Цінхаєм, а у 1726 р. в склад імперії Цін увійшла Танну-Урянхай на правах максимальної автономії.  Там жило змішане тюрксько-монгольске населення, яке зараз називають у РФ називають тувинцями.

Третя війна

Остання, третя війна (1755—1759) завершилась повним розгромом Джунгарського ханства та приєднанням до імперії Цін території самого Джунгарського ханства та частини підвладних йому земель (Тарімська земля). Всі ці землі згодом отримали назву Сінцзян, (Китайський Туркестан або Східний Туркестан).

Підсумки

В результаті ойрато-манчжурських воен до імперії Цін було приєднано величезну територію, що складалася з:

• Зовнішньої Монголії (Халхи).
• Тунну-Урянхай.
• Тибету.
• Східного Туркестану (Сінцзян).
• Цінцхаю.

Всі захоплені території, окрім Халхи, були східною частиною улусу Чагатая. В своїй експансії на захід імперія Цін зпинилася на межі Золотої Орди, територію якої на той час захопило Московське царство-Російська імперія. На момент закінчення ойрато-манчжурських воєн території двох імперій розділяло Казахське ханство, підкорене у Російською імперією у 1781 р.

Підсумок

Отже, Московщина, яка згодом перетворилась на Російську імперію, та нова китайська імперія Цін протягом XVII-XVIII століть «вперто» рухались назустріч одна одній.

Російська імперія теж мала підстави вважати всі території Монгольської імперії своєю власністю.

Конфлікт був неминучий. І перше зіткнення відбулось в районі озера Байкал.

***

Продовження циклу дивіться у статті «Як Російська імперія привласнювала території Китайської імперії: землі навколо о. Байкал та Зовнішня Манчжурія«.