Совєтські імперські війни 1944-1992 років: пошук достовірної інформації

15 лютого лютого 2022 року в газеті Верховної Ради України «Голос України» журналісти розповіли про те, як на Хмельниччині у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав* привітали представників громадських організацій ветеранів Афганістану та воїнів, котрі брали участь у військових конфліктах у різних гарячих точках світу.

У вигляді вступу до основного матеріалу журналісти навели дуже цікаву інформацію (цитата):

«Після закінчення Другої світової війни українські військові побували на 24 локальних війнах й у збройних конфліктах на території 16 іноземних держав».

В цій цитаті цікаві 2 моменти: цифри (24 війни і 16 держав) і терміни («локальні війни», «збройні конфлікти»).

Терміни — це окрема тема, яка потребує спецального розгляду. Бо ссср, як і рф, постійно придумувати різні вирази, які б дозволяли максимально уникати використання слово «війна» або пом’якшувати негативне враження від нього. Читайте про це в окремій моїй статті.

Я все життя викладаю історію. Я знав, що такі війни були. Але не дуже добре знав, де і коли. Та їх масштаби.

І ось я, після короткого згадування у статті «Голосу України» я почав шукати інформацію про совєтські війни, які ссср почав уже після перемоги над Німеччиною.

Список А.Бабченка

Першою знахідкою був перелік, розміщений російським журналістом Аркадієм Бабченко на сайті «The question». Зауважу, що «до рук» мені  потрапила не оригінальна публікація, а лише скріни, розміщені на сайті Апостроф. Знайти оригінал я не зміг. Що трохи дивує…

Ось цей перелік. Перекладений українською.

1. 1945 і приблизно до середини п’ятидесятих — Операції по знищенню підпільного опору «лісових братів»,  «ОУН-УПА», «бандерівців» і подібних антикомуністичних збройних загонів в Західній Україні, Латвії, Литві, Естонії, Західній Білорусі, Румунії, Молдові. Відомості про останнього «лісного брата» датуються 1975 роком, в Румунії останній відомий активіст арештований у 1976.
2. 1946 — війна в Маньчжурії, радники і воєнно-технічна допомога.
3. 1950 — війна в Кореї, під час найвищого піднесення приймав участь цілий авіаційний корпус, біля 300 загиблих, 35 героїв ссср.
4. 1956 — Угорщина, від 15 до 30 тисяч осіб, більше тисячі танків, більше чотирьох тисяч одиниць техніки. Втрати ссср – 600 осіб. Втрати Угорщини – 2500 убитих, 19 тисяч поранених.
5. 1960, 1964, 1969 — Лаос
6. 1962 — Алжир
7. 1962, 1967 — Йемен
8. 1965 — В’єтнам, біля шести тисяч чоловік, плюс допомога авіацією та ППО.
9. 1967 — 1974 — Єгипет. Арабо-ізраїльські конфлікти. Був задіяний воєнно-морський флот, сухопутний совєтський контингент нараховував 21 зенітний полк, два авіаційних полка.
10. 1967 — Сирія
11. 1967, 1975, 1984  — Мозамбік
12. 1968 — Чехословаччина. Двадцять дивізій, більше двух тисяч танків, вісімсот літаків.
13. 1969 — острів Даманський. Втрати ссср 58 людей загиблими. До речі, мало хто пам’ятає, що крім Даманського зіткнення були тоді і на кордоні з Казахстаном, і в районі озера Жаланашколь.
14. 1970 — Камбоджа
15. 1972 — Бангладеш
16. 1975-1979 — Ангола. СССР там був представлений в основному у вигляді військових радників, також був надісланий воєнно-морський флот.  Куба, яку підримував ссср, відправила туди значний контингент, включно з танками. Там були бої, за масштабом близькі до Другої світової: ледве не дивізія на дивізію.
17. 1977 — Ефіопія
18. 1978 — Нікарагуа. Військові спеціалісти, медики. Офіційно 688 осіб. Неофіційно – більше. Техніки поставлена на суму до двох мільярдів доларів, в тому числі авіація, ППО, танки, РЛС, сторожові катера, тральщики.
19. 1979-1989 — Афганістан. Найбільша війна після Другої світової, п’ятнадцять тисяч загиблих і до мільйона убитих афганців.
20. 1982 — Сирія, Ліван
21. 1987 — Чад
22. 1988 — Карабах
23. 1989. Тбілісі. Дев’ятнидцять осіб загинуло, двісті п’ятдесят одиного поранено.
24. 1991 — Південна Осетія
25. 19991 — Вільнюс. Дев’ятнадцять загиблих, дев’ятсот поранених. Крім Вільнюса зіткнення проходили також проходили в Каунасі, Шауляї, Варені.
26. 1991 — Рига. Семеро загиблих.
27. 1991 — Москва. Троє загиблих.
28. 1991 — Югославія. Регулярні війська участі не приймали, але на відправку добровольців закривали очі. Кілька сотень осіб.
29. 1992 — Абхазія
30. 1992 — Таджикістан. Втрати близько трохсот осіб. На цій війни загинув мій троюрідний брат Сергій Бабченко.
31. 1992 — Придністров’я
32. 1993 — Події 3 і 4 жовтня в Останкіно і біля Білого будинку. Близько ста п’ятидесяти загиблих.
33. 1994 — Перша Чеченська війна
34. 1999 — Друга Чеченська війна
35. 2008 — вторгнення в Грузію
36. 2014 — Анексія Криму, вторгнення в Україну, окупація Донбасу. Втрати невідомі. Численість також. По приблизним розрахункам — близько семисот танків, приблизно стільки ж БМП і БТР, кілька сотень артсистем, системи залпового вогню.
37. 2015 — Сирія
38. Окремо треба виписати Карибську кризу, де, скорш за все, було саме серьйозне протистояння між двома політичніми полюсами після Другої світової, але формально до війни все ж таки не дійшло.
39. Плюс миротворчі місії під егідою ООН в Сьєра-Ліоне, Судане, Бурунді, Косово, Боснії і Герцеговині, Ліберії, Чаді і Анголі.

Як бачите, журналістський список А.Бабченка має свою специфіку.

По-перше, він починається з придушення антикомуністичних сил у тих частинах ссср, які були відносно недавно окуповані совєтськими військами. Плюс Румунія, яка чинила спротив і не хотіла перетворюватись на советську колонію.

По-друге, з 1946 по 1988 р. перераховує закордонні таємні війни ссср (виключенням є придушення опору в двух колоніях ссср: в 1956 в Угорщині та 1968 в Чехословаччині). А ось, починаючи з 1988 р., мова йде про участь совєтської армії та спецслужб у розпалюванні міжнаціональних конфліктів та придушення антисовєцьких виступів в межах самого ссср: 1988 — Карабах, 1989 — Тбілісі, 1991 — Південна Осетія, Вільнюс, Рига, Москва та ін. Знову ж, виключенням з цього ряду є розпалювання міжнаціонального конфлікту в Югославії та участь т. зв. «добровольців» у війні на боці Сербії.

По-третє, список Бабченка не закінчується роком розпаду ссср (1991), а продовжується далі. При цьому у А.Бабченка простежується присутнє апріорне ототожнення ссср і Росії.

І, нарешті, четверте: список закінчується війнами РФ проти Грузії, України та участю у війні в Сирії на боці кривавого диктатора Асада.

Так чі інакше, але своїм списком А.Бабченко, як на мене, переконливо доводить свою ключову тезу:

«Росія — одна з найбільш воюючих країн на планеті. Жодних сімдесяти двох років без війни після Великої Перемоги не було. Думаю, ви здивуєтеся, коли дізнаєтесь, у скільки конфліктів наша країна брала участь після Дев’ятого травня 1945 року».

На мою думку, для того, щоб зрозуміти, що ссср жодного разу не був мирною країною і після закінчення Другої світової війни весь цей час намагався перетворити інші країни на свої колонії, списку А.Бабченка достатньо.

Але я історик за першою освітою. І науковець. Тому імпровізований список журналіста лише розбурхав мій інтерес до цієї теми.

Думка про те, що список А.Бабченка, як мінімум, не повний, а може й не зовсім точний, посилилась після того, як я наштовхнувся у ФБ на відео з  піснею «Учасникам локальних воєн».

Пошуки більш повної інформації привели мене до інших списків. І я знайшов ще кілька.

Отже, давайте спочатку ознайомися з цими спиками. А потім порівняємо всы і визначимось наскільки список А.Бабченка співпадає з іншими джерелами. А ще самі створимо список, який можна буде використовувати у подальших дослідженнях совєтських імперських воєн.

Перелік, складений УСВА

Першим переліком, який я знайшов, був список, розміщений на сайті Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (УСВА).

Окремо зауважу, що подібні ветеранські сайти є цікавим джерелом, бо там можна знайти цікаву інформацію про те, що офіційно замовчується. Чому? А тому, що всі советські "іхтамнєти" хочуть отримувати ветеранські пільги. Але не всім їх дали. Тому совєтські імперські ветерани намагаються повідомити про ці таємні війни громадськість. В пресі. На своїх сайтах тощо. Так, наприклад, на сайті "Союзу ветеранів Анголи" розміщена інформація про те, що війна в Анголі не обмежувалась офіційними 1975-1979 рр., а тривала аж до 1992 р.

Перелік з сайту УСВА називається: «Cписок відомих нам «неоголошених війн СРСР» другої половини ХХ століття». Ось він у перекладі з російської:

1. Громадянська війна у Китаї: з 1946 до 1950 року.
2. Бойові дії у Північній Кореї з території Китаю: з червня 1950 року до липня 1953 року.
3. Бойові дії в Угорщині: 1956 рік.
4. Бойові дії у Лаосі: з січня 1960 року до грудня 1963 року; із серпня 1964 року до листопада 1968 року; з листопада 1969 року до грудня 1970 року.
5. Бойові дії в Алжирі: 1962 – 1964 роки.
6. Карибська криза: 1962 – 1964 роки.
7. Бойові дії у Чехословаччині: 1968 рік.
8. Бойові дії на острові Даманський: березень 1969 року.
9. Бойові дії в районі озера Жаланашколь: серпень 1969 року.
10. Бойові дії в Єгипті (Об’єднана Арабська Республіка): з жовтня 1962 року до березня 1963 року; червень 1967 року; 1968; з березня 1969 року до липня 1972 року; з жовтня 1973 року до березня 1974 року та з червня 1974 року по лютий 1975 року.
11. Бойові дії в Єменській Арабській Республіці: з жовтня 1962 року по березень 1963 року та з листопада 1967 року до грудня 1969 року.
12. Бойові дії у В’єтнамі: з січня 1961 року до грудня 1974 року.
13. Бойові дії у Сирії: червень 1967 року; березень – липень 1970 року; вересень – листопад 1972 року; жовтень 1973 року.
14. Бойові дії у Мозамбіку: 1967 – 1969 роки; з листопада 1975 року до листопада 1979 року.
15. Бойові дії у Камбоджі: квітень – грудень 1970 року.
16. Бойові дії у Бангладеш: 1972 – 1973 роки.
17. Бойові дії в Анголі: з листопада 1975 року до листопада 1979 року.
18. Бойові дії в Ефіопії: з грудня 1977 року до листопада 1979 року.
19. Бойові дії у Сирії та Лівані: червень 1982 року.

Переліки з нормативних актів СНД

Перелік від Кабміну України

Другий перелік, який я знайшов,  має в Україні має статус державного та офіційного.

Це «ПЕРЕЛІК держав і періодів бойових дій на їх території», що є частиною Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 63, Київ «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та доповнює цей Закон.

Совєтські «іхтамнєти» в Україні є ветеранами війни

В статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» «учасниками бойових дій визнаються:

1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;

2) «учасники бойових дій на території інших країн — військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів)» (виділення моє).

Мої коментарі

На мою думку, цей фрагмент Закону має кілька цікавих моментів, які варто окремо прокоментувати.

По-перше, зразу ж виникає питання, а про які «інші країни» йде мова.

Відповідь є у самому Законі. В кінці другого параграфу 6 статті сказано» Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України» (виділення моє).

Це означає, що дати перелік «інших країн» в самому Законі не наважились. Тому вирішили приховати його в іншому документі.

Зауважимо, що Закон про ветеранів війни прийнято у 1993 р. Тобто тоді, коли ще не виставляли всі нормативні акти у відкритому доступі. А в Україні мало хто знав, що існує інтернет.

Тому з нормативним актом, який прийняв Кабмін, тоді могли ознайомитись не всі, а лише працівники відповідних установ.

По-друге, у другому параграфі є пряма вказівка на те, що в своїх таємних війнах ссср викорисовував не лише армію та флот, а й інші сили: перш за все, КБД та МВС.

Проте найбільшу інтригу у другому параграфі створють слова наприкінці: «працівники відповідних категорій» (!!!).

Увага! Мова йде про «працівників», які вбивали громадян інших країн!!!

Прикольно, правда? У моїй пам’яті асоціативно з’являються слова з пісні, що звучала в одному совєтському мультику (рос.): «Работники ножа и топора, романтики с большой дороги»…

Правда, в житті все було не так «романтично». Так, наприклад, на бойові дії в Нікарагуа випусники військових училищ КДБ їхали в якості простих «збирачів кави». І ці «збирачів» офіційно входили не у склад веселої банди, а у були записані у склад «комсомольських будівельних загонів».

Ось так, «креативно», в ссср приховували своїх «іхтамнєтів». А офіційно незалежна з 1992 р. Україна не поспішала визнавати «що вони там були»…

«Перелік держав і періодів бойових дій на їх території» (Україна)

Як відомо, все таємне стає колись відомим. Так і в нашому випадку. Час пройшов і в епоху Інтернету прихований раніше перелік Кабміну з’явився у відкритому доступі на сайті zakon.rada.gov.ua.

Ось він повністю, не зважаючи на те, що окремі пункти в ньому, як то війна в Іспанії (1936-1939 рр.) чи з Фінляднією (1939-1940), виходять за межі нашого дослідження:

1. Алжир: 1962 — 1964 роки.
2. Ангола: листопад 1975 р. — листопад 1979 р.
3. Афганістан: квітень 1978 р. — грудень 1989 р.
4. Бангладеш: 1972-1973 роки (1).
5. В’єтнам: січень 1961 р. — грудень 1974 р.
6. Ефіопія: грудень 1977 р. — листопад 1979 р.
7. Єгипет (Об’єднана Арабська Республіка): жовтень 1962 р. — березень 1963 р., червень 1967 р.
   1968 р., березень 1969 р. — липень 1972 р., жовтень 1973 р. — березень 1974 р., червень 1974 р. — лютий 1975 р. (2).
8. Єменська Арабська Республіка: — жовтень 1962 р. — березень 1963 р., листопад 1967 р. — грудень 1969 р.
9. Іспанія: 19 липня 1936 р. — 28 березня 1939 р., 28 березня 1939 р. — 18 липня 1939 р.
10. Іран: 25 серпня 1941 р. — 5 вересня 1941 р.
11. Камбоджа: квітень-грудень 1970 р.
12. Китай: серпень 1924 р. — липень 1927 р., 15 липня 1929 р. — 31 грудня 1929 р. (3), липень 1937 р.-вересень 1944 р., липень-вересень 1945 р. березень 1946 р. — квітень 1949 р., березень-травень 1950 р. (4), червень 1950 р. — липень 1953 р. (5)
13. Куба: липень 1962 р. — листопад 1963 р.
14. Лаос: січень 1960 р. — грудень 1963 р., серпень 1964 р. — листопад 1968 р., листопад 1969 р. — грудень 1970 р.
15. Мозамбік: 1967-1969 роки, листопад 1975 р. — листопад 1979 р.
16. Монголія: 11 травня 1939 р. — 16 вересня 1939 р. (бойові дії на річці Халхін-Голі).
17. Північна Корея: червень 1950 р. — липень 1953 р.
18. Сирія:  червень 1967 р., березень-липень 1970 р., вересень-листопад 1972 р., жовтень 1973 р.
19. Сомалі: 1977 рік.
20. Угорщина: 24 жовтня 1956 р. — 10 листопада 1956 р.
21. Фінляндія:  30 листопада 1939 р. — 13 березня 1940 р.
22. Чехо-Словаччина: 20 серпня 1968 р. — 1 січня 1969 р.
23. Югославія: 15 липня 1992 р. — 16 червня 1999 р.
24. Японія: 29 липня 1938 р. — 11 серпня 1938 р. (бойові дії біля озера Хасан), 9 серпня 1945 р. — 3 вересня 1945 р.
25. Інші країни: після грудня 1979 р. (6)
26. Західна Білорусія і Західна Україна (воз’єднання з СРСР): 17 вересня 1939 р.- 28 вересня 1939 р.
27. Острів Даманський: 15 — 28 березня 1969 р.
28. Територія України, Білорусії, Латвії, Литви, Естонії (ліквідація диверсійно-терористичних груп, бандитизму): 1944-1951 роки.
29. Республіка Ірак: з 5 червня 2003 р. (7)
30. Автономний Край Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія): 17 березня 2008 р. (8)

Примітки:

1. Поширюється лише на особовий склад кораблів і допоміжних суден Військово-Морського Флоту.
2. Поширюється лише на особовий склад тральщиків Чорноморського і Тихоокеанського флотів, які брали участь у розмінуванні зони Суецької затоки.
3. Поширюється лише на особовий склад радянських військових частин і підрозділів у районі Китайсько-
Східної залізниці (КСЗ).
4. Поширюється лише на групу протиповітряної оборони (район міста Шанхая).
5. Поширюється лише на радянські військові частини і підрозділи, що брали участь у бойових діях у Північній Кореї з території Китаю.
6. Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
7. Поширюється на осіб миротворчого контингенту до 31 грудня 2005 р. та військовослужбовців Служби
безпеки і Служби зовнішньої розвідки, направлених у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичної установи України, її співробітників та членів їх сімей.
8. Поширюється на осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія).

Переліки інших країн СНД

Ознайомившись з українським офіційним переліком совєтських імперських війн, я подумав, що варто пошукати офіційні списки інших країн СНД.

Адже советські «іхтамнєти» жили і живуть досі у всіх республіках колишнього ссср. І всюди треба було визначатись з питанням: хто з них має право на пільги, а хто просто «перетопчеться».

Пошук показав, що в деяких пострадянських республіках такі переліки дійсно існують і мають офіційний статус. Але більшість пострадянських країн, як і Україна, вирішила приховати цю інформацію в нормативних документах з обмеженим доступом.

Білорусь, Україна та Азейбарджан

От саме так і сталося у Республіці Білорусь. В принципі, це не дуже дивно. Бо тогочасна білоруська влада була першою: 17 квітня 1992 року був прийнятий Закон Республіки Білорусь №1594-XII «Про ветеранів». 

У статті 3 «Ветерани бойових дій на території інших держав» влада Білорусі вперше в історії офіційно визнала, що ссср вів війни в інших країнах. Але повідомити про те, в яких саме країнах вели бойові дії совєтські «іхтамнєти», не наважилась. Лише повідомила, що відповідний перелік буде створений та затверджений міністерством оборони Білорусі.

Знайти в інтернеті перелік міноборони Білорусі мені не вдалося. Думаю, що його ні тоді, ні зараз не виставляють у публічний доступ.

Наступний крок зробила Україна. 22 листопада 1993 року прийнято Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Повідомити у Законі про країни, де воювали совєтські «іхтамнєти», в Україні теж не наважились. І доручили розробити перелік Кабміну.

Не наважилась відкрито повідомити про таємні совєтські війни і влада Азербайджану, яка 28 червня 1994 року прийняла закон №841 «Про ветеранів». Цікаво, що в цьому документі мабуть вперше офіційно був використаний термін «локальні війни і військові конфлітки на території інших держав».

Росія вирішила зробити перелік публічним

Справжній прорив у питанні створення офіційного переліку совєтських локальних війн зроблено у Російській Федерації в 1995 році.

У Федеральному законі «Про ветеранів» від 12.01.1995 N 5-ФЗ є Додаток під назвою «Перелік держав, міст, територій і періодів веденння бойових дій за участю громадян Російскої Федерації». 

Міжнародна угода з переліком

Цікаво, що міжнародні угоди серед країн СНД щодо ветеранів спочатку не мали переліку тих країн, де ссср вела бойові дії.

Але у жовтні 2015 року т. зв. Рада голів урядів СНД прийняла цікавий документ: «Протокол про внесення змін та доповнень до Угоди про взаємне визнання пільг та гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців».

Підписали цей Протокол Азейбарджан, РФ, Вірменія, Таджикістан, Казахстан, Киргизська Республіка. А от Білорусь, Туркменістан, Узбекістан, Україна та Молдова утрималися і це виклакло обурення у РФ.

Перелік з цього Протоколу майже на 100 відсотків відповідає переліку з Закону РФ «Про ветеранів» в редакції 2008 р. Єдина відмінність стосується бойових дій у Анголі.

Висновки

Отже, можна зробити певні висновки.

Висновок перший. В республіках, які виникли на уламках ссср, місцева влада створила переліки імперських совєтських війн. Але при цьому уникала публічності.

Першою країною, яка зробила перелік публічним, була Російська Федерація. Після цього її приклад наслідували лише три республіки: Таджикістан, Киргизська Республіка та Молдова. Всі інші республіки продожували політику замовчування.

Висновок другий. Наявні переліки не є абсолютно повними. Як у «номенклатурі» країн, так і в хронологічних межах бойових дій. Проте, відмовлятися від них не варто. Єдине що потрібне — це об’єднання українського та російського переліку (у редакції 2008 р.). увипадках, коли мова йде у сторону збільшення.

Секретні війни Совєтського Союзу від О.Окоророкова

Ще один перелік совєтських імперських військ я знайшов у авторському вступі Олександра Окорокова до книжки «Секретні війни Совєтського Союза» ***.

Вивчаючи цей перелік треба зважати на те, що О.Окороков не журналіст, але й не урядовець. Він доктор історичних наук. Отже, міг мати доступ до архівів ссср****.

З іншого боку, він явно імперець, тому позиція його упереджена.

1. 1946-1950 рр. Громадянська війна у Китаї. Учасники: Гоміньдан, КПК. СРСР – за КПК (ВПС, ППО СРСР, військові фахівці).
2. 1950-1953 рр. Війна у Кореї. Учасники: Корейська Республіка та ряд країн (членів ООН) – КНР, КНДР та СРСР. СРСР — на стороні КНДР (радники, фахівці, війська та військова техніка).
3. 1956 Угорська криза. Введення радянського угруповання для ліквідації виступу антиурядових сил.
4. 1960-1970 р.р. Громадянська війна у Лаосі. Учасники: королівські війська – сили Патріотичного фронту Лаосу. СРСР — на стороні ПФЛ (військові радники та фахівці). Розмінування території (1979–1980 рр.).
5. 1962-1964 рр. Алжир. Під час антиколоніальної війни СРСР надавав військово-політичну допомогу алжирським партизанам. Після війни у 1962-1964 pp. — Розмінування території (велика група саперів).
   1962-1964 рр. Карибська криза. Учасники: СРСР, Куба – США. СРСР з 1961 по 1991 р. надавав допомогу кубинській стороні.
6. 1962-1969 рр. Громадянська війна у Ємені. Учасники: проанглійська адміністрація Сани – бунтівні племена. СРСР надавав допомогу племенам. Для перекидання озброєння з Єгипту використовувалися радянські транспортні літаки з екіпажами.
7. 1965 р. В’єтнам, США — НФЗПВВ, ДРВ. СРСР — на боці ДРВ (регулярні частини та підрозділи зенітно-ракетних військ).
8. 1966, 1967-1982 р.р. Арабо-ізраїльські війни. Учасники: Ізраїль – Сирія, Єгипет, Йорданія. СРСР підтримував арабську сторону (участь у бойових діях у складі ППО Єгипту, ВПС Сирії. Оперативна ескадра ВМФ СРСР).
9. 1968 (21.08.-20.09.) Чехословацька криза. Введення об’єднаного угруповання військ п’яти держав – учасниць Варшавського договору.
10. 1969 р. (Березень, серпень). Китайсько-радянські прикордонні конфлікти. Бойові дії на острові Даманський та в районі озера Жаланашколь (Казахстан).
11. 1971 р. Пакистано-індійський конфлікт. У 1972-1973 pp. силами та засобами експедиції ВМФ СРСР було проведено розмінування порту Читтагонг.
12. 1957, 1969, 1975-1991. Громадянська війна у Мозамбіку. СРСР підтримав урядові війська ФРЕЛІМО (озброєння, військові спеціалісти).
13. 1975-1994 рр. Громадянська війна в Анголі. СРСР та Куба підтримали правлячий режим (участь у бойових діях).
14. 1977-1979 рр. Сомалійсько-ефіопська війна. СРСР — на боці Ефіопії (озброєння, військові фахівці, які брали участь у бойових діях).
15. 1979-1989 р.р. Війна в Афганістані. Введення військ до участі у бойових діях за Революційного уряду.
16. 1987 р. Чадсько-лівійський конфлікт. Прикордонні суперечки. СРСР – на боці Лівії (військові радники та фахівці у період з 1970 по 1991 р.).
17. 1989-1991 рр. Конфлікт у Югославії. Російський миротворчий контингент.

«Откровєнія» від рашистського Геббельса

Четвертий перелік я створив особисто на основі відомостей з книжки-альбому «Тайные войны СССР: от Сталина до Горбачева. Главные документы и свидетельства»****.

Зауважу, що це книжка-альбом, тому основний зміст — це ілюстрації: карти, малюнки, фотографії, фотокопії документів. «Чистого» тексту мінімум.  Проте, це джерело інформації особиво важливе з чотирьох причин.

По-перше, воно дає нам найсвіжішу інформацію: книжка опублікована напередодні широкомасштабного нападу рашки на Україну у 2022 р.

По друге, задум та сценарій створив володимир мединський, який заслужено важається Геббельсом путінської рашки*****.

По-третє, позиція мединського принципово відрізняється від позиції, яка була у совєтському союзі. Якщо комуністи всі свої таємні війни, крім початку афганської приховували, то рашист мединський запропонував досліджувати їх, розповідати про них та, навіть, пишатися ними.

Цікава деталь. На відео від 15 лютого 2022 р. мединський під час презентації вказаної книги назвав цифри, які суттєво відрізняються від наведених журналістами "Голосу України" (24 війни у 16 державах): 47 конфліктів в 24 країнах. (Див. на відео з на 6 хв.15 сек.).  Правда, таке суттєве розходження в цифрах може бути пов'язане з тим, що рашистський Геббельс враховував і ті таємні війни Сталіна, які той вів до Другої світової війни та під час неї. Хоча в самій книжці розглянута лише одна така таємна війна ссср: у Китаї в 1927-1936 рр.

В-четверте, ця книга повинна була стати ідеологічним обгрунтуванням повномасштабного нападу рашки на Україну (СВО) у лютому 2022 та таємної війни 2014-2022 рр.

Ще раз зауважу, що як такого списку таємних війн ссср у книжці «Таємні війни ссср: від Сталіна до Горбачова не має, але його легко створити на основі ілюстрацій та тексту до них. В книжці інформація про таємні війни ссср згрупована по георгафічному принципу: спочатку Африка та Близький Схід, потім східна частина Євразії.

Використовуючи надписи на ілюстраціях, я назвав цей список майже так само, як і його автори: «Таємні війни радянського союзу та кількість совєтських військовослужбовців, які брали участь у цих військових конфліктах».

Ось він:

1. Ізраїль:  1947 – 1949, немає даних.
2. Алжир: 1962 — 1964, 437 осіб.
3. Ліван/Сирія: 1975 — 1982, 16282 осіб.
4. Єгипет: 1956 – 1957, 1967, 1973, 30 000 осіб.
5. Ефіопія: 1977 — 1991, 11143 осіб.
6. Мозамбік: 1976 — 1992, 7000 осіб.
7. Єгипет: 1956 — 1957, 1967, 1973 осіб.
8. Ангола: 1975 — 1992, 40 000 осіб.
9. Китай: 1927 — 1936, 1946 — 1950, 3642 осіб.
10. Корея: 1950 — 1953, 40 000 осіб.
11. Лаос: 1960 — 1973, 1840 осіб.
12. В’єтнам: 1945 — 1954, 1954 — 1975, 6360 осіб.
13. Камбоджа: 1967 — 1975, 1183 осіб.

Як бачимо, список від мединського є найкоротшим. Свою обіцянку розповісти про все, що раніше в ссср замовчувалось, він не виконав. Проте, цей перелік важливий тим, що, по-перше, підтверджує, а, по-друге, доповнює інші списки.

Співставлення інформації

У третьому стовпчику червоним кольором виокремлені моменти, які є в російському офіційному переліку, але відсутні в українському.

Той, хто уважно продивився цю порівняльну таблицю, міг помітити, що: 1) багато моментів співпадає майже на 100 %; 2) іноді зустрічаються суттєві розходження.

На мою думку, більшість моментів розходження можна розтлумачувати як доповнення. Підстави для такого припущення дає список доповнень до постанови українського кабміну на сайті «Музея миротворчества он-лайн».

Мої переліки

В результаті порівняння я вирішив, що треба створити переліки, в яких поєднуються всі розходження. І подумав, що краще за все це зробити у трьох форматах.

Перший формат зроблений за зразком українського офіційного переліку, де за основу взято назви країн, розташовані у алфавітному порядку.

У другому за основу взято поєднання регіонального та хронологічного принципів. На мою думку, це найкращий варіант задля розуміння динаміки колоніальної політики Совєтського Союзу в певних регіонах.

Третій формат суто хронологічний. Де вказані всі бойові дії протягом кожного року окремо. Щоб було легше визначити скільки воєн одночасно вів ссср кожного року.

Кожний формат розглядає совєтські імперські війни у межах 1944 — початку 1992 рр.

Перший формат

1. Алжир: 1962 — 1964 роки.
2. Ангола: листопад 1975 р. — 1992. 
3. Афганістан: квітень 1978 р. — грудень 1989 р.
4. Бангладеш: 1972-1973 рр. 
5. Білорусь: — 1944-1951 рр. 
6. В’єтнам: 1945-1975 рр. 
7. Естонія: — 1944-1951 рр. 
8. Ефіопія: грудень 1977 р. — 1991 р.  
9. Єгипет (Об’єднана Арабська Республіка): 1956-1957 рр.; жовтень 1962 р. — березень 1963 р.; 1966 —  1975 роки з короткими перервами. Більш точно:  січень-грудень 1966 р., з червня 1967 по кінець грудня 1968 р., березень 1969 р. — липень 1972 р., жовтень 1973 р. — березень 1974 р., червень 1974 р. — лютий 1975 р. 
10. Ємен (Єменська Арабська Республіка): — 1962 — 1969 роки з короткими перервами. Більш точно: жовтень 1962 р. — березень 1963 р.; 1964-1966 рр.; листопад 1967 р. — грудень 1969 р.
11. Йорданія: — 1966 р.; 1977-1982 рр.
12. Ізраїль: — 1947-1949 рр.; 1966 р.; 1977-1982 рр.
13. Індія: — 1971-1973 рр. (конфлікт з Пакистаном 1971-1973 рр.; відокремлення Бангладеш 1972-1973 рр.). 
14. Камбоджа: — 1967-1975 рр. 
15. Китай: — 1944-1953 рр.; острів Даманський, озеро Жаланашколь (Казахстан): березень (15 — 28) — серпень 1969 р.   
16. Північна Корея: — 1945-1948; 1950-1953.
17. Куба: липень 1962 — 1964 рр. 
18. Лаос: — 1960 -1973 роки з періодами активізації: січень 1960 р. — грудень 1963 р., серпень 1964 р. — листопад 1968 р., листопад 1969 р. — 1973 р.
19. Латвія: — 1944-1951 рр. 
20. Ліван: — 1975-1982 рр.
21. Лівія: — 1970-1991 рр.
22. Литва: 1944-1951 рр. 
23. Мозамбік: — 1957; 1967-1969 рр.; листопад 1975 р. — 1992 рр. 
24. Пакистан: — 1971-1973 рр. (конфлікт з Індією).
25. Північна Корея: червень 1950 р. — липень 1953 р.
26. Сирія (з 1958 по 1961 рр. Об’єднана Арабська Республіка):  1966; червень — грудень 1967 р., березень-липень 1970 р., вересень-листопад 1972 р., жовтень-грудень 1973 р.; 1975-1982 рр. 
27. Сомалі: — 1977 -1979 рр. 
28. Угорщина: — 24 жовтня 1956 р. — 10 листопада 1956 р.
29. Україна: — 1944-1951 рр. 
30. Чад: — 1987 р. (конфлікт з Лівією).
31. Чехо-Словаччина: 20 серпня 1968 р. — 1 січня 1969 р.
32. Югославія: 1989 — 1992 рр. 
33. Японія: — 9 серпня 1945 р. — 3 вересня 1945 р. 

Другий формат

СОВЄТСЬКІ ІМПЕРСЬКІ ВІЙНИ В ЄВРОПІ (1944-1992):

• 1944-1951 рр. — придушення повстанського руху в Україні, Білорусі, Латвії, Литві, Естонії.
• 1956 р. (23 жовтня – 4 листопада 1956 року) — придушення Угорської революції, тисячі загиблих з обох боків. 
• 1968 р. (з 20 серпня і до кінця року; гаряча фаза:  21.08.-20.09) — придушення «Празької весни» у Чехословаччині.
• 1989 — 1992 рр. – участь совєтських спецслужб у розпалюванні міжнаціонального конфлікту у Югославії. Участь пов’язаних з совєтськими спецслужбами «добровольців», зокрема славнозвісного І.Гіркіна (Стрєлкова), у бойових діях  на боці армії боснійських сербів. Російський миротворчий контингент у складі UNPROFOR.

СОВЄТСЬКІ ІМПЕРСЬКІ ВІЙНИ В СХІДНІЙ ТА ПІВДЕННО-СХІДНІЙ АЗІЇ (ЯПОНІЯ, КИТАЙ, ІНДОКИТАЙ) (1944-1975):

• 1944-1953 рр. — війна совєтських військ у союзі з збройними силами китайських комуністів проти військ законного уряду Китаю (Гоміндану). Совєтська окупація Китайської Республіки та створення на окупованих територіях у 1949 р. просовєтської маріонеткової Китайської Народної Республіки (КНР), яка використовувалась як плацдарм та союзник для подальшої агресії в Кореї та Індокитаї.
• 1945-1948; 1949-травень 1950;  червень 1950 — липень 1953 — совєтська окупація Північної частини Кореї, створення маріонеткової Корейської Народно-Демократичної  Республіки, невдала спроба окупувати Південну Корею («Корейська війна«). Спроби завоювати Південну Корею припинилися після та внаслідок смерті (вбивства) Й. Сталіна у 1953 р.   
• 1945-1975 рр. – участь совєтських агентів, спеціалістів та військ у завоюванні Індокитаю. Все почалось зі створення у 1945 р. на півночі В’єтнаму маріонеткової комуністичної квазі-держави (Демократичної Республіки В’єтнам). З цього невеличкого плацдарму совєтські, китайські та в’єтнамські комуністи почали завоювання всього В’єтнаму та його найближчих сусідів (Лаосу і Камбоджі). Ця війна привела до сворення просовєтської Соціалісти́чної Респу́бліки В’єтна́м (СРВ) тривала 30 років і складалась з окремих війн-фрагментів. В кожному з них приймали участь совєтські спецслужби, совєтський спецназ та окремі підрозділи збройних сил:
  • 1945-1954 рр. – «Війна Спротиву» В’єтміня або перша індокитайська війна, ;
  • 1955-1964 рр. – війна В’єтконгу проти Південного В’єтнаму;
  • 1965-1975 рр. – «Американська війна» або в’єтнамська складова другої індокитайської війни, під час якої відбулись:
    • комуністична окупація Лаосу (1960-1973 рр.);
    • комуністичне повстання 1963-1983 рр. в Королівстві Таїланд;
    • комуністична окупація Камбоджі (Кампучії) (1967-1975).
• 1960-1973 рр. (січень 1960 р. — грудень 1963 р., серпень 1964 р. — листопад 1968 р., листопад 1969 р. — 1973 р.) – участь совєтських сил у т. зв. громадянській війні в Лаосі (1959-1975 рр), що привела до комуністичній окупації Лаосу силами ДРВ. Створення у 1975 р. маріонеткової Лаоської Народно-Демократичної Республіки. Початок формування на базі   СРВ В’єтнамської комуністичної імперії.
• 1967-1975 рр. – участь совєтських сил у союзі з силами комуністичного В’єтнаму у т. зв. громадянській війні в Камбоджі 1967-1975 рр. Комуністична окупація Камбоджі силами, де переважали прокитайсько налаштована «Комуністична партія Кампучії». Створення червоними кхмерами під керівництвом Пол Пота т. зв. «Демократичної Кампучії», де комуністи у 1975—1979 рр. влаштували фізичне винищення місцевого населення, частина якого була в’єтнамського походження. Знищено за різними оцінками від 1,9 до 3 мільйонів людей. Це привело до китайсько-в’єтнамського конфлікту та третьої індокитайської війни.

ПРОТИСТОЯННЯ КОМУНІСТИЧНИХ ІМПЕРІЙ: СОВЄТСЬКОЇ, КИТАЙСЬКОЇ ТА В’ЄТНАМСЬКОЇ (1969-1979):

• кінець 1950-х рр. — совєтсько-китайський розкол. З під впливу «совєтів» КНР почала поступово відходити після смерті (вбивства) Сталіна (1953) та особливо після розвінчання культу особистості Сталіна (1956). З того часу КНР сама поступово перетворюється на окрему комуністичну імперію, яка почала конкурувати з ссср та вести власні імперські війни. Спочатку в Індокитаї, а потім по всьому світу. На відміну від комуністичного Китаю, комуністичний В’єтнам продовжував залишатися країною-сателітом Совєтського Союзу та отримував активну і різнобічну підтримку від нього. Так виник совєстсько-китайсько-в’єтнамський трикутник, напруження у якому досягло свого піку у 1978-1979 рр. під час трьох одночасних комуністичних війн: камбожійсько-в’єтнамської, китайсько-в’єтнамської війн та совєтсько-китайської.
• березень, серпень 1969 р. — китайсько-совєтські прикордонні конфлікти: на острові Даманський та в районі озера Жаланашколь (Казахстан). 
• 30 квітня 1977 – 23 жовтня 1991 рр. – камбоджійсько-в’єтнамська війна. Камбоджійські комуністи боялися прагнення в’єтнамських комуністів створити Індоєвропейську федерацію. Це призвело до загострення стосунків між відповідними партіями та країнами. Перша сутичка відбувалась у травні 1975 р. з нападу червоних кхмерів на в’єтнамський острів Фу Куок. 30 квітня 1977 р. вони розпочали ще один великий військовий напад на В’єтнам. Шокований нападом Кампучії, В’єтнам наприкінці 1977 р. завдав удару у відповідь, намагаючись змусити уряд Кампучії піти на переговори. В’єтнамська армія вивела війська в січні 1978 р., незважаючи на те, що її політичні цілі не були досягнуті. 25 грудня 1978 р. 150 000 в’єтнамських військ вторглися в т. зв. Демократичну Кампучію та розгромили Кампучійську революційну армію всього за два тижні. 8 січня 1979 р. створено пров’єтнамську т. зв. Народну Республіку Кампучія (НРК), що поклало початок десятирічній в’єтнамській  окупації Камбоджі та завершило виникнення неофіційної В’єтнамської комуністичної імперії (В’єтнам, Лаос, Камбоджа). Проте проблеми не закінчилися. «Червоні кхмери» втекли до прикордонних районів Таїланду і за підтримки Китаю нападали на НРК з 1980-х до початку 1990-х рр. В’єтнам відповідав рейдами. Крім того, комуністичний Китай підтримав «червоних кхмерів» та напав на комуністичний В’єтнам, за який заступився Совєтський Союз.
• 17 лютого – 16 березня 1979 р. – китайсько-в’єтнамська війна, яка потенційно могла перерости у совєтсько-китайсько-в’єтнамську війну.

СОВЄТСЬКО-АРАБСЬКО-ІЗРАЇЛЬСЬКІ ВІЙНИ:

•  1947-1949 рр.; 1966 р.; 1967-1970; 1977-1982 — війни ссср та його сателітів і союзників, перш за все Єгипту та Сирії, проти Ізраїлю:  
  • арабо-ізраїльська війна 1948-1949 (в Ізраїлі «Війна за незалежність Ізраїлю» (листопад 1947 – липень 1949 рр.);
  • терористичні атаки проти Ізраїлю і євреїв Руху за національне визволення Палестини (арабська абревіатура ФАТХ), який  згодом підпорядкував собі Організацію звільнення Палестини;
  • «Синайська війна» (1956);
  • т.зв. «Шестиденна війна» (червень 1967 р.) та «війна на виснаження» (1967-1970 рр.);
  • «палестинське вторгнення до південного Лівану» (1971-1982 рр.);
  • т. зв. «Війна Судного дня» (жовтень 1978 р.);
  • перша палестинська інтифада (1987-1993 рр.).
• 1956-1957 рр.; жовтень 1962 р. — березень 1963 р.; 1966 — 1975 роки з короткими перервами – совєтська колонізація Єгипту та Сирії, що з лютого 1957 р. по вересень 1961 р. були арабської аналогії ссср (Об’єднаною Арабською Республікою). У Єгипті з 1955 р розміщено Групу радянських військових фахівців. Перші групи військових фахівців були направлені до Сирії на підставі постанов Ради Міністрів СРСР № 1929 від 9 квітня 1956 р., № 6628 від 7 листопада 1956 року та № 157-84 від 12 лютого 1957 р.  З жовтня 1962 р. по березень 1963 р. совєтські військспеці та єгипетські військові приймали разом участь у військовому перевороті в Північному Ємені. З 1967 р. в Єгипті розміщено совєтський Військовий контингент, який до 1972 р. брав участь у всіх війнах Єгипту.  З червня 1974 по лютий 1975 совєтський збройні сили розмінували зони Суецького каналу тральщиками Чорноморського і Тихоокеанського флотів. Совєтські війська в той чи іншій формі брали участь у всіх арабо-ізраїльських війнах, де основною силою були Єгипет та Сирія. Загальна кількість совєтських військових, які побували в Єгипті з 1955 р., невідома, але повідомляється, що в 1972-1973 роках з Єгипту було виведено близько 20 тис. радянських військовослужбовців. Офіційних даних про радянські втрати в Єгипті за ці роки також немає.
• 1962 — 1969 рр. – активна участь совєтських військ та військ підсовєтського Єгипту у подіях громадянського протистояння в Ємені. Створення у 1967 р. на території Південного Ємену маріонеткової «Народної Республіки Південного Ємену (НРПЄ), що у 1970 р. стала назватися «Народною Демократичною Республікою Ємен (НДРЄ)». Участь совєтських сил у бойових діях в ході єменсько-саудівського конфлікту (1 грудня 1983 — 31 січня 1984 рр.). та в бойових діях на території Ємену 1-31 січня 1986 р.
• 1966; червень — грудень 1967 р., березень-липень 1970 р., вересень-листопад 1972 р., жовтень-грудень 1973 р.; 1975-1982 рр.  – продовження совєтської колонізації Сирії, активна участь совєтських військ у війнах Сирії проти Ізраїлю.
• 1966-1982 рр. – спроби ссср колонізувати Йорданію (Йорданське Хашимітське Королівство). Втягування Йорданії у совєтсько-арабо-ізраїльські війни.
• 1975 — 1982 рр. —  участь совєтських військ у війні між Ліваном та Сирією на боці останньої. Ця війна розглядається як складова частини т. зв. «громадянської війни» у Лівані, спровокованої «совєтами» та їх сателітами. 

СОВЕТСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ:

• 1962-1964 рр. – совєтська колонізація Алжиру у формі допомоги Алжирській Народній Демократичній Республіці, яка була створена 19 вересня в 1958 у просовєтському Єгипті (Каїр).
• 1970-1991 рр. — перебування «совєтських воєнних спеціалістів» у «соціалістичній» Лівії, (Лівійська Арабська Республіка з 1969 по 1977 рр.; Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія з 1977 по 1986 рр.; Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія з 1986 по 2011 рр.), участь у збройних конфліктах цієї країни, зокрема в чадсько-лівійському (1978-1987 рр). Участь совєтських військ на стороні Лівії у бойових зіткненнях із збройними силами США 23 березня — 15 квітня 1986 р. на території Лівії та в акваторії затоки Сідр.
• 1987 р. – участь ссср у війні «соціалістичної» Лівії проти Чаду (чадсько-лівійський конфлікт). Треба зважати, що чадсько-лівійський конфлікт складався з чотирьох окремих вторгнень збройних сил «соціалістичної» Лівії до північного Чаду, які відбувалися в 1978, 1979, 1980—1981 і 1983—1987 роках. В кожній з них могли приймати участь совєтські інструктори та окремі підрозділи.
• 1957; 1967-1969 рр.; листопад 1975 р. — 1992 рр.  – совєтська колонізація Мозамбіку, створення держави сателіту Народної Республіки Мозамбік. Ведення окупаційної війни під виглядом громадянської війни (1977-1992). 
• 1979 — 1991 рр. – окупаційна війна ссср проти Ефіопії.
• 1977 — 1979 рр.  — «соціалістична війна» між Сомалі та Ефіопією («Огаденьська війна»), де з обох сторін були совєтські «спеціалісти», війська та техніка.
• листопад 1975 р. — 1992 рр.  – советська окупація Анголи та окупаційна війна у  т.зв.  «громадянській війні«. 

СОВЄТСКА КОЛОНІЗАЦІЯ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ:

• липень 1962-1964 рр. — «Карибською криза», як епізод процесу совєтської окупації Куби.  

СОВЄТСЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ:

• 1972-1973 рр. — третя індо-пакистанська війна, в якій ссср за участю Республіки Індія (Індії) зміг відірвати від Ісламської Республіки Пакистан (Пакистану) його східну частину і створити на його території у 1971 р. чергову «соціалістичну» країну: «Народну Республіку Бангладеш».  Після цього силами та засобами експедиції совєтських ВМФ було проведено розмінування порту Читтагонг в Народній Республіці Бангладеш («Рятівна експедиція совєтських воєнних моряків в Бангладеш (1972-1974 рр.).
• квітень 1978 р. — грудень 1989 р. – війна ссср проти Афганістану, совєтське СВО проти просовєтського Афганістану, прямий попередник і аналог сучасного СВО проти України.

Третій формат

1. Захоплення Ілійського, Таченського та Алтайського округів провінції Сіньцзян Китаю (1944-1949 рр.) і створення там просовєтської Східно-Туркестанської Революційної республіки.
2. Придушення повстання в Східному Берліні (1953).
3. Придушення повстання в Польщі (1956).
4. Участь в 1960-х роках у «звільненні» частини Оману (Дофарі). Допомога «Фронту звільнення Дофара» та «Національному фронту звільнення Оману і Перської затоки».
5. Участь у т. зв. Конгозькій кризі 1960–1965 рр., зокрема підтримка ссср та її сателітів Вільної  республіки Конго  у 1961 р. З 1963- по 1991 рр. Конго стлала ссср. Тут почали «будувати» соціалізм за совєтським зразком. Проте, це не заважало лідерам правлячої верхівки кілька разів здійснювати перевороти (1968, 1977, 1979) один проти одного. В 1970 р.  було придушене повстання правих антикомуністичних сил. У 1972—1973 рр. — жорстоко придушене ультралівий Рух 22 лютого. Все це відбувалось за безпосередньою участю совєтських «іхтамнєтів».
6. Розкол у відносинах між ссср та Народною Республікою Албанією, особливо події навколо бази воєнно-морського флоту у Влєрі.
7. Бойові дії в Ефіопії: 1962 – листопад 1977 рр.
8. Війни в Нікарагуа: 1962-1990 рр. (сандиністська герилья; таємна війна ссср в Нікарагуа).******
9. Військово-технічна допомога ссср та його сателітів у Східній Європі (ЧССР, НДР) диктатору Уганди Іді Аміну з листопада 1973 р. Можлива участь совєтських військ у угандо-танзанійській війні (з жовтня 1978 по червень 1979 рр.)
10. Участь у «Родезійська війні Буша (1964-1979)» на боці «Народно революційної армії Зімбабве» (ZIPRA) створеної комуністичним «Африканським народним союзом Зімбабве» під керівництвом Джошуа Нкомо. У 1978 і 1979 роках ZIPRA збила совєтською ПЗРК «Стріла-2» два цивільні пасажирські літаки Air Rhodesia, убивши загалом 107 пасажирів і членів екіпажу.
11. Бойові дії на Кіпрі у червні-липні 1974 р.
12. Бойові дії у В’єтнамі під час його конфлікту з Китаєм: 17 лютого – 18 березня 1979 року, короткотривалий наступ совєтських військ на північні регіони КНР з території МНР.
13. Участь совєтських спецслужб та спецназу в іракських революціях (військових переворотах у 1959, у лютому 1963 (Революція Рамадану), у листопаді 1963, в липні 1968) та ірано-іракській війні (вересень 1980- серпень 1988).
14. Бойові дії в Кувейті та акваторії Перської затоки: 17 січня – 28 лютого 1991 р.

Я не носив їх у перелік, бо ця інформація отримана мною відносно несистемно та з «різнокліберних» джерел.  Хто знає, може згодом я знайду ще багато інших совєтських імперських воєн…

Висновок

Отже, перший пошук інформації про совєтські імперські війни дав наступні результати.

1. Інформація про них колись була абсолютно секретною, але з кінця 1980-х і до сьогодні поступово з’являється в різних джерелах.
2. Найбільш цікавим джерелом є нормативні акти окремих країн СНД, де визначається  правовий статус ветеранів совєтських імперських військ та гарантії їх соціального захисту.
3. Сайти організацій совєтських ветеранів імперських військ (воїнів-інтернаціоналістів) іноді містять інформацію, якої не має в нормативних актах.
4. В Російській Федерації останнім часом принципово змінилась позиція щодо імперських війн: якщо раніше вона приховувалася, то тепер її почали висвітлювати та використовувати заради звеличування свої армії, яка, на їх думку, є спрямим спадкоємцем армії СССР.
5. Відкрита на сьогодні інформація не є абсолютно повною. Тому тема вимагає подальшого дослідження.
6. СССР з 1944 по 1992 рр. постійно та надзвичайно активно проводив колоніальну політику у більшості регіонів світу.  Як правило, це приводило до воєн, які вимагали прямої участі совєтських збройних сил.
7. Після закінчення Другої світової війни не було жодного дня, коли б СССР не воював в якійсь країні світу.