Влада як явище
Вла́да (від грец. κράτος — панування, управління, володіння, володарювання) — можливість і здатність здійснювати волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку й загалом долю людей за допомогою певних засобів (авторитету, права, насильства тощо).
За цим визначенням влада передбачає наявність якогось мінімального об’єднання людей, хоча б 2-х, бо тримається на уявленні про підкорення однієї людині іншою людиною. І передбачається потенційний конфлікт волі та свободи однієї людини із волею та свободою іншої людини.
На мою думку, починати треба із ще більш глибокого рівня.
Влада над самим собою
Самоволодіння
«Атомарний» рівень влади – це влада над самим собою: самоволодіння, самоуправління, автокефальність. Тобто прагнення жити своєю головою, прагнення, щоб наше «Я», наша особистість повновладно керувала своєю поведінкою. Але «всередині» нас є сили, які можуть протистояти «Я». Це біологічне, тваринне в нас, які Фройд назвав «Воно» та культурне – «Супер-Я». Тому наше «Я» прагне бути вільним:
- від влади інстинктивних імпульсів і потягів (сексуального, ранжування тощо);
- від наслідків психологічних травм та деформуючого виховання – коли я сам не свій, не такий, як завжди;
- від вимог пануючої у місцевій громаді суспільних норм;
- від власного егоїзму – від свого «хочу» не зважаючи ні на що, який парадоксальним чином шкодить.
Не всі стають людьми
Людина – це біологічно-культурна істота. Її життя — це шлях від мавпи до Людини з великої літери, Справжнього Сапієнса, Великої Людини. На жаль, цей шлях проходять не всі. Частина так і залишається доволі близькими до мавп.
Але такі «люди» можуть бути набагато гірші за мавп, бо мають доступ до потужних засобів культури і можуть використати їх для знищення інших та самознищення («мавпа з гранатою»).
Інтелект та етика – головні чинники виникнення ієрархії саморозвитку
У кожної особистості різний рівень самоволодіння – самоуправління. Хтось більше, хтось менше.
Культура, в першу чергу, дає людям інструменти самооволодіння, самоопанування.
Вся культура має властивість перетворювати мавпу на людину. Але є і окремий вид знання, присвячений саме цьому. Так історично склалося, що найбільш потужні засоби самооволодіння збереглися у межах цивілізацій Сходу: йога, бойові мистецтва, ушу тощо.
Єдність як принцип
Самооволодіння та самовдосконалення на певному етапі виводить до усвідомлення єдності всього з усім, бачення універсальності зв’язків, до обґрунтованості та доцільності всього існуючого.
На цьому рівні у людини, яка вдосконалюється та йде по шляху самоволодіння, виникає принцип універсальної єдності: внутрішньої, між «Я», «Воно» та «Супер-Я» та зовнішньої з усім, що навколо тебе.
Виникає етичний імператив: наносячи шкоду всьому оточуючому ти наносиш шкоду самому собі. Це ключовий принцип етики.
Тому людина, яка прагне до само оволодіння завжди поєднує в собі знання про самовдосконалення з потужними етичними основами.
Ієрархія досконалих людей
У Стародавньому Китаї
В деяких суспільствах, наприклад, в Стародавньому Китаї на певних етапах його розвитку прагнення до саморозвитку було державної ідеологією (конфуціанство).
Всі урядовці Стародавнього Китаю повинні були пройти серйозні випробування, в які входили мистецтво володіння своїм тілом, своєю поведінкою, знання мистецтва каліграфії, складання віршів, тощо.
Самодосконалення — це шлях, на якому люди розподіляються специфічно: чим ближче до ідеалу, тим менше таких людей. Природньо формується ієрархія самовдосконалення. На вершині Майстри. На сходинках — Учні певного рівня.
У Стародавньому Китаї існувало уявлення, що той, хто найближче до ідеалу самовдосконалення, той повинен керувати всім суспільством. Хто стоїть на щабель нижче – займати ключові посади в державі. Ті, що ще нижче, ще нижчі посади. І так до самого низу.
Китайська система влади повинна були бути динамічною: бо в процесі самовдосконалення під час служби на певній посаді у кожного була перспектива підвищити свій реальний рівень та піднятися на ще вищу посаду. І так досягти найвищої. Не завжди цей принцип однозначно реалізовувався. Але він лежав в основі ідеології. Тому китайська цивілізація могла розвиватись та виживати в нових історичних умовах.
Схожі ідеї в сучасній європейській цивілізації
Ідеї такої побудови суспільства ми можемо зустріти не лише у Конфуція та його послідовників в Стародавньому Китаї. Вона є у різних варіаціях у всіх цивілізаціях світу. Зокрема, цікавий її варіант запропонував англійський філософ, історик та культуролог Арнольд Тойнбі.
На думку А.Тойнбі всі цивілізації світу виникали в результаті успішного «відповіді» «творчої меншості» суспільства на виклик «природи». Проте, на жаль, внутрішній «виклик»: прагнення надати своїм дітям тих самих повноважень, які маєш сам, завжди був найскладнішим. Владу отримують не ті, що її справді гідні. І з часом приводить до загибелі певної цивілізації.
Зараз подібні погляди пов’язані з поняттям «соціального ліфту» та «людського капіталу». Найдорожчий ресурс сучасності – здібності людей та система їх суспільного розвитку і динаміки сходження по сходинкам влади.
Описаний підхід до принципу організації влади має в західній цивілізації власну назву: меритократія.
Меритократія
Меритократія — (буквально «влада гідних», від лат. meritus — гідний і дав.-гр. κράτος — влада, правління) — це засада управління, згідно з котрою керівні посади повинні посідати більш здатні люди, незалежно від соціального або економічного походження.
Цей термін застосовуємо здебільшого в двох значеннях.
Перше значення припускає творення початкових умов для об’єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони здобули нагоду посісти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції.
До останнього часу перший принцип намагалися реалізувати в країнах Заходу. Найкраще це виходило в США. Але сучасна криза показує, що навіть у США зараз виникли системи збої в цьому питанні: до влади приходять не найкращі.
Проте їх рятує система побудови влади, яка не повинна дозволяти одній особі чи якій політичній силі монополізувати владу. Але детальніше про цей механізм трохи згодом.
Друге значення відповідає системі, протилежній до демократії та суспільства вільної конкуренції. В ній керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів, як це було в Стародавньому Китаї.
До речі, були спроби спеціально опікуватись талантами і в ссср. Проте совєтську імперію ця спроба не врятувала, бо на шляху до совєтської меритократії став бунт безталанних дітей «номенклатури», що і привело до розвалу ссср.
Українські блукання по колу: пошук, Вождя, Героя і Месії
В Україні ідеології меритократії відома невеликий кількості інтелектуалів. Тому вона практично не впливає на нашу політичну реальність. Проте, населення України вже більше 30 років шукає собі Вождя, Героя або Месію: ідеальну людину, яка стане очільником і ідеально організує суспільство. Тому у нас іменні політичні партії: Ющенка, Тимошенка, Порошенка, Зеленського…
Це дуже помилковий підхід. Шукаючи свій ідеал ми вже перебрали всі можливі варіанти. А, нарешті, логічно від спонтанного бажання побудувати мериторкатію «докотилися» до какістократії.
Какістократія
Какістократія — система управління, яка перебуває під орудою найгірших і найменш кваліфікованих або найаморальніших членів суспільства.
Одна з причин – меритоцид.
Меритоцид як знищення інтелігенції
Поняття «меритоцид» має два значення.
Меритоцид – фізичне чи моральне знищення всіх думаючих людей, які здатні протистояти диктатурі.
Знищення більшовиками «буржуазної інтелігенції» під час червоного терору в часи громадянської війни (1918-23) та сталінського терору було саме таким проявом меритоциду.
В результаті слова «інтелігент» та «інтелігенція» досі частиною людей в Україні сприймається як лайка. А улюбленою народною претензією є фраза: «Ти що, самий розумний?». І підтвердження: «Так, в цьому питанні, у цій сфері я більш знаючий та більш розумний, ніж ти» — сприймається як образа співрозмовника.
Девальвація знань та освіти
Одночасно відбулась девальвація знання, освіти, компетентності та спеціальної підготовки.
У більшості навчальних закладів учням, студентам та аспірантам знання не потрібні. Їм потрібен документ, що є пропуском до певних посад та соціальних статусів.
Девальвація знань має і іншу форму. Майже у всіх сферах, включно з політикою, кожна людина найчастіше вважає себе найкрутішим спеціалістом. Самовпевненість – ключова риса українців, які масово підтверджують ефект Даннінга-Крюгера: чим менше знає людина, тим більше вона впевнена у своїх правоті.
Суспільство войовничих невігласів
Майже всі мешканці Українці максимально самовпевнені, цінують лише власні думки. І активно бореться з думками, які не співпадають з його власними. В цій боротьбі переходять до ворожнечі з тими, хто висловлює протилежні думки.
Тому вибори та політичні дебати у соціальних мережах майже завжди у нас перетворюються на бійню двох або більше ворожих таборів. Культури дискусії у нас практично не має.
Українське суспільство майже повністю перетворилися на суспільство войовничих невігласів: Незнайок, які мнять себе Всезнайками.
Специфіка лідерів думок в Україні
Авторитет серед більшості людей мають не ті, хто знає більше та більш уособлює в собі досконалість самовлодіння, а ті, хто найбільш нахабно та найбільш «успішно» «опускає» та знецінює справді більш досконалих та більш розвинутих.
Тобто тих, хто насправді повинен був мати найбільший авторитет через те, що справді є спеціалістом у тому чи іншому питанні. А отже, і більше природньої влади.
В такій атмосфері формується інший аспект меритоциду.
Меритоцид як від’ємний відбір
Меритоцид — негативний або від’ємний добір (англ. negative selection, син.: негативна або від’ємна селекція, негативний або від’ємний відбір, антиселекція).
В цьому значенні меритоцид — це соціально-політичний процес, який, як правило, відбувається в умовах жорсткої ієрархії, перш за все, — в умовах диктатури, авторитарного, жорсткого управління, коли країну, державу чи організацію очолює людина обмеженого інтелекту: дебіл при владі.
Дебіл при владі не може терпіти поряд людину більш розумну, ніж вона. Починається виштовхування із системи всіх більш розумних і заміна їх на більше дурних, ніж лідер. Нове дурнувате оточення робить теж саме із своїм оточенням. І так з самого верху до самого низу.
На жаль, сучасна Україна показує всьому світові приклад цього варіанту меритоциду.
