Виникнення ідеї та автори
Створивши концепт світової революції, Маркс та Енгельс створили підвалини для майбутньої ідеології нового типу імперіалізму. Імперіалізму комуністічного чи соціалістичного, не важливо. Бо в даному випадку відмінність між комунізмом та соціалізмом не суттєвий момента. І головне — цей імперіалізм з самого початку, за задумом творців, повинен був, в кінці кінців, в результаті світової революції стати всесвітнім, всепланетним, світовим!
Отже, К.Маркс та Ф.Енгельс є творцями та «батьками-засновниками» комуністичного всепланетного імперіалізму.
Здивовані? Не чули такого? Бо вони це так не називали? Так, справді, так Маркс та Енгельс це не так називали. Проте, ця назва логічно виникає під час простого аналізу т. зв. марксизму.
У 1848 р. Маркс та Енгельс у своєму «Маніфесті комуністичної партії» закликали до світової революції, яка, на першому етапі повинна була привести до державного об’єднання, як мінімум, всіх цивілізованих країн з розвинутою промисловістю. Тобто до створення ядра імперії.
Саме до цього закликають основні елементи комуністичної ідеології: гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!»; комуністичний гімн «Інтернаціонал»; створення міжнародного об’єднання (нань), які у назві мають слово «інтернаціонал» (перший, другий, третій комуністичний (Комінтерн), соціалістичний робітничий, третій соціалістичний (Соцінтерн) та їх всі їх ситуативні відгалуження).
А що це, як не рух до створення комуністичної імперії у вспеланетному масштабі?!
І хіба не нову комуністичну імперію у масштабах Європи та (чи) світу писав Ленін у статті «Про гасло Сполучених Штатів Європи»?
Болючі питання про стосунки між комуністичними народами
Проте, у тих, хто починав думати про майбутню комуністичну імперію, зразу закономірно виникали болючі питання.
По-перше, об’єднання пролетаріату у спільній боротьбі проти міжнародного капіталізму та імперіалізму обов’язково повинно привести до виникнення однієї чи кількох комуністичних держав?
Орієнтація на єдність підштовхує до думки про одну, єдину комуністичну країну, де буде встановлена диктатура пролетаріату. Тоді, яка буде єдність: унітарна, федеративна чи конфедеративна? Знову ж, акцентування єдності підштовхує до унітарної форми державного устрою майбутньої комунстичної держави.
По-друге, якщо повинна виникнути одна єдина комуністична держава, то в якій з колишніх цивілізованих капіталістичних розвинутих країн (США, Велика Британія, Франція та Німеччина) буде центр і столиця майбутньої комуністичної імперії? Якщо надати перевагу одній із потужних держав, то у інших виникне обґрунтоване переконання, що вони стали рабами іншого народу (країни, держави).
По-третє, якою буде державна мова та панівна культура цієї комуністичної імперії? Обрання тієї чи іншої мови ставила б один народ в привілейоване становище, а інші – в пригнічене. Це було б не справедливо та деструктивно.
Створення нової інтернаціональної комуністичної мови (комуністичного есперанто, за яке так ратував Троцький) та перехід всіх мешканців комуністичної імперії на неї, на перший погляд, виглядає як чудове рішення, бо «знімало» питання справедливості і нерівності. Але в реальності такий перехід у таких масштабах було здійснити дуже важко. А головне – довго. І особливо важко саме для трудящих класів, які зазвичай і своєї мови та, особливо, писемності не знали до пуття.
Та й питання мови не знімало питання відмінностей національних культур та національного менталітету. Були серед комуністів і такі, хто пропонував всю попередню культуру відкинути, як культуру періоду експлуатації. Натомість створити нову, альтернативну комуністичну, а отже і вже унітарну, а не національну культуру. Це гасло також звучало логічно, але реалізація її вимагала надто багато зусиль і витрат коштів та часу. А результат був би неперебачуваним. Досвід створення совєтської культури — яскравий приклад того, як прагнення створити щось принципово нове з часом пішло по шляху найменшого спротиву і привело до русифікації, тобто домінування однієї, російської культури і пригнічення національних культур народів ссср.
Четверте: якщо в імперії якийсь народ буде визнано умовно панівним, то як він буде ставитись до інших народів та народностей цієї імперії? Дуже ймовірно, що він буде ставитись зверхньо, як недолюдей, недогромадян.
П’яте: як повинні ставитись комуністи-інтернаціоналісти до комуністів-націоналістів, тобто до тих комуністів, які схочуть побудувати свій окремий комунізм в межах своєї, окремої держави для свого окремого народу (нації)?
Шосте: на яких основах будуть стосунки між різними комуністичними державами, якщо вони виникнуть? Це повинно бути домінування чи рівноправ’я? Як забезпечити рівноправ’я між великою та малою комуністичними державами?
Ви бачите, як багато питань і які вони складні.
А це лише питання про співіснування різних народів в одній комуністичній імперії та взаємостосунків між комуністичними державами.
Комуністичні колонії
А як же інші країни, які взагалі не «доросли» до капіталізму?!
В цьому питанні, на перший погляд, все просто і логічно: їх треба підкорити комуністичній імперії, тобто перетворити на її комуністичні колонії.
По-перше, для того, щоб не допустити там виникнення капіталізму.
А, по-друге, щоб провести ці народи до соціалізму-комунізму, оминаючи стадію капіталізму.
Проте, знову ж виникають ті самі болючі питання, що стосуються і розвинутих країн: які стосунки будуть між імперією та колонією; яка національність буде домінувати; яка мова буде використовуватись для міжнаціонального спілкування та у діяльності державних установ і т. і.
Комуністичне рабство або смерть
А як же з тими слабко розвинутими країнами, які не схочуть іти у рабство до комуністичної імперії? Які будуть протистояти прогресивному комуністичному розвитку людства? Енгельс, якого, на мою думку, можна вважати першим німецьким фашистом, на це питання відповів просто – ці народи повинні бути знищені. Або фізично, або культурно.
Отже, комуністична імперія пропонувала народам світу дилему: нове комуністичне рабство чи смерть…
Національне питання – міцний горішок комуністичної ідеології
Не відомо, чи усвідомлювали Маркс та Енгельс, що з гасла «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» згодом закономірно виникне ідеологія нового, комуністичного імперіалізму та колоніалізму. Проте вони зробили це.
Для точності треба зауважити, що для Енгельса та Маркса, а потім і для їх послідовників, національне питання було найскладнішим та найболючішим. Недаремно, пункт про національне питання пропущено в праці Енгельса «Принципи комунізму» «принципово» пропущено. Бо не складалося до купи. Бо виглядало дуже неприємно. Могло відштовхнути прибічників.
Національне питання дратувало комуністів-інтернаціоналістів найбільше, бо цілісна, на перший погляд, теорія світової революції та комуністичного інтернаціоналізму так легко розбивалась на друзки, зустрічаючись із стіною «буржуазного націоналізму»!
Якщо рішення не знаходиться, то простіше просто фізично винищити всіх «буржуазних націоналістів». Навіть, якщо вони теж комуністи.
Розкол між націонал-комуністами (фашистами) та комуністами-інтернаціоналістами (комімперцями)
Саме по національному питанню пройшов розкол між націонал-комуністами, яких ще в сталінські часи назвали фашистами та комуністами-інтернаціоналістами, яких краще було б називати комуністами-імперцями.
А в цьому розколі доволі легко народжувалась ідея національного комунізму чи національного соціалізму. І ця ідея закономірно вела до ідеї національних соціалістичних держав. Які будуть захищати свою націю. А нація завжди живе не тільки на території своєї країни, а й за її межами. Тобто національний соціалізм закономірно породжує прагнення приєднання нових територій. Тобто до створення національних соціалістичних імперій. Тобто до того, що ми зараз, узагальнюючи, називаємо фашизмом.
Три види імперіалізму та війни між ними
Теоретичний логічний аналіз підтверджується практично і історично. Націонал-соціалізм у всіх своїх варіаціях, хоч італійський, хоч німецький, хоч більш пізній єгипетський (насерівський), практично завжди прагнув до створення імперій. Спочатку у межах земель, де живуть представники відповідної панівної нації, а потім через створення мережі колоній.
Отже, аналіз приводить нас до трьох видів імперіалізму, які склалися у 20 столітті в промислово розвинутих країнах: 1) «класичний» капіталістичний; 2) новітній інтернаціонал-комуністичний; 3) новітній націонал-соціалістичний.
Приклади інтернаціонал-комуністичного імперіалізму
Новітній інтернаціонал-комуністичний імперіалізм, звісно, найяскравіше був представлений совєтським імперіалізмом, який з 1944 р. по 1992 р. постійно вів імперські війни в багатьох країнах світу. Проте він був не один.
У конституції ссср, прийнятої в 1977 р, було передбачено спеціальний розділ, присвячений зовнішній політиці, де зокрема, говорилося, що «Зовнішня політика СРСР спрямована на … зміцнення позицій світового соціалізму, підтримку боротьби народів за національне визволення та соціальний прогрес…» (ст. 28) і що «ссср як складова частина світової системи соціалізму, соціалістичної співдружності розвиває та зміцнює дружбу та співробітництво, товариську взаємодопомогу з країнами соціалізму на основі принципу соціалістичного інтернаціоналізму» (ст. 30)
Поступово та непомітно визрівав югославський комуністичний імперіалізм: Брос Тіто планував створення Балканської Федерації, до якої крім власне федеративної Югославії повинні були увійти Албанія, Румунія, Болгарія та, навіть Греція. Це привело до конфлікту Югославії з ссср, бо в одній дві комуністичні імперії не могли існувати мирно. Згодом югославський комуністичний імперіалізм привів до югославської війни та розпаду Югославії на кілька ворогуючих країн.
Під час індокитайських воєн почав зростати в’єтнамський комуністичний імперіалізм.
Після розколу між ссср та комуністичним Китаєм, з’явився набирав сили китайський комуністичний імперіалізм. І знову, як совєтський комуністичний імперіалізм став суперником китайського комуністичного імперіалізму.
На Кубі зароджувався кубинський комуністичний імперіалізм, який став прабатьком всіх латентних латиноамериканських імперіалізмів.
Націонал-соціалістичні імперіалізми другої половини ХХ ст.
За підтримки ссср та китаю в країнах, що повинні були стати їх колоніями, доволі часто виникали місцеві націонал-соціалістичні імперії. «багатим на такі «імперії» стали Близький Схід, Аравія та Африка, особливо Північна.
Такою міг стати насерівський Єгипет, що об’єднував Єгипет та Сирію в єдину «Об’єднану Арабську Республіку», до якої потім спробували «доточити» Північний Ємен. Але не вдалося.
Прагнення стати імперією проглядалося у Алжирі, Анголі, Ефіопії.
Імперські війни другої половини ХХ ст.
Без будь-яких сумнів всі три види імперіалізму з самого початку повинні були вести запеклу боротьбу між собою. Боротьба могла приймати різні форми, але завжди приводила до збройних сутичок та воєн. Воєнне зіткнення трьох видів імперіалізму було ключовою причиною Другої світової війни.
Після закінчення Другої світової у всіх багатьох регіонах світу запалали локальні війни імперські війни, де ініціаторами вже стали новітні імперії. Спочатку тільки комуністичні, а згодом і націонал-соціалістичні.
І хоч зовні це виглядало і подавалось ідеологічно боротьба як звільнених комуністичних країн проти імперіалізму та колоніалізму класичних капіталістичних імперій. Проте імперська сутність комуністичних чи націонал-соціалістичних імперіях залишалась такою самою, як і у класичних капіталістичних.
Історично та ситуативно, новітні імперіалізми були навіть гірше, ніж класичні. Бо на той час капіталістичні імперії почали самостійно відмовлятись від своїх колоній. Здійснювали доволі ліберальну політику щодо своїх колоній та протекторатів. Новітні ж діяли підступно та жорстко. Їх діяльність завжди приводила до розколу громадянського настелення та кривавих тривалих воєн, після яких деякі країни, як наприклад Ліван чи Сирія, досі ще не оговталися.
Чи був можливий комунізм (соціалізм) без імперіалізму?
Ніхто з теоретиків марксизму, а потім марксизму-ленінізму не дав задовільної вичерпної відповіді на «кляте» національне питання.
Всі вони не знали, як може з окремих націй виникнути інтернаціональна спільнота, народ, нація? Якщо глянути глибше, то сама постановка питання буде виглядати абсурдною. По суті, інтернаціоналізм був утопією.
Я так стверджую, бо будь-яка теорія перевіряється на істинність через практику. А на практиці, зокрема, в сссср, із теоретичного інтернаціоналізму виник комуністичний націоналізм і шовінізм.
Так званий «совєтський народ» був народом, де офіційно проголошувалось домінування російської мови та культури. Так само офіційно всі мови та культури оголошувались рівноправними в теорії, але на практиці панувала політика тихого поступового витіснення інших, крім російської, національних культур та мов.
Це привело, в кінці кінців, до розпаду совєтської імперії. Спочатку відкололись зовнішні колонії ссср, а потім на «розрив» пішли і внутрішні колонії. В результаті ссср розпався. Правда, на жаль не зовсім. Відклололись лише ті внутрішні колонії, які мали статус союзних республік. А внутрішні колонії в складі Російської Федерації не змогли вирватись з під імперського гніту.
Швидка трансформація найбільшого уламку комуністичної інтернаціоналістської імперії в імперію, що в своїй ідеології та політичній практиці ніби застрягла між класичною докапіталістичною російською імперією та сучасною націонал-соціалістичною рашистською, вказує на те, що сутність всіх імперій однакова: утиск однією нацією інших націй.
Тому, на мою думку, всі імперії повинні бути знищені. Який шлях – окреме питання. Не завжди це потрібно здійснювати через ліквідацію цього державного утворення. Але ключовою умовою є надання всім державним суб’єктам (краям, республікам) та всім націям справжнього реального державного та національного суверенітету. Тобто, якщо Російська Федерація стане конфедерацією, на зразок Європейського Союзу, то весь світ та, головне, народи, які живуть на території сучасної рашистської псевдофедерації лише виграють від цього.
