Ху із Маргєлов?
«Ху із Маргєлов?» — запитає мене частина читачів. Бо не всі ж знають.
І це і добре, і погано водночас.
А от якщо задати це питання шанувальникам Маргєлова, то почуєте стереотипну відповідь: — «Це легендарний командувач повітряно-десантних військ (ПДВ) СРСР, Десантник № 1 СРСР. Зразок для наслідування у всіх десантників на пострадянському просторі!»
Повітряно-десантні війська, російською воздушно-десантные войска (ВДВ) вважалися «Військами Дяді Васі»… А дяду Васю любовно звали Батя…
Якщо запитати маргєлівців саме з України, а такі, на жаль є і досить численні, то вони ще скажуть, що Маргєлов визволяв Україну, Угорщину та Чехословакію. Та і взагалі є українцем. І героєм України. Тому його чіпати не можна, бо ми за нього горлянку порвемо!
У будь-якої критично мислячої людини вже на цьому етапі знайомства з фігурою Маргєлова може виникнути враження, що вона має справу з культом особистості.
Не як у Сталіна, звісно. Меншого. Локального рівня. Міні. Але з усіма ознаками.
Людині, яка мало знає про Маргєлова, цей міні-культ особистості може здаватися виправданим.
Чому б ні? Людина визначна. Хай будЕ.
Проте, як каже руссня, «нє фсьо так адназначна».
Мета моєї статті — довести, що Маргєлов ні в якому разі не заслуговує на шанування в Україні.
Та й, якщо копнути глибше, і на московщині також.
Бо, по-перше, Маргєлов зараз — це, перш за все, фейк, симулякр, створений ворожими спецслужбами. Його створили тоді, коли масово створювали фейки типу «счаслівай жізні в савецкам саюзе», «савецкага мароженнага» чи «калбаси по 2.20». З тєю ж самою метою — ідеологічна підготовка до відтворення срср. Мирно, через розстановку «своїх» очільників на чолі республік СНД. Чи агрессивно, як з Грузією у 2008 та Україною в 2014-2023 рр.
Виважений аналіз життя Маргєлова показує, що нічого супервидатного видатного, як про це торочать його гарячі прихильники, Маргєлов не зробив. Ні для України. Ні для срср. Навіть для рашки та її десантників. Але то їх, рашистів, клопіт.
А ось, якщо говорити про Україну, то для неї реальний Маргєлов за його реального життя — це однозначно не герой, а один із гвинтиків колоніальної адміністрації срср, яких легіон. І які не заслуговують ні на яку згадку взагалі.
А ось в сучасному інфорпросторі СНД та України Маргєлов — це штучно створений рашистськими спецслужбами фейковий образ, мета якого — залучити на бік рашки дві групи населення — колишніх десантників та т.зв «афганців».
В результаті такого «залучення» під час рашистської агресії повинна статися або нейтралізація спротиву відповідних груп населення (завдання мінімум), або формування в їх середовищі потенційних та реальних колабораціоністів (завдання максимум).
Тому ті, хто зараз під час рашистської агресі шанує в Україні Маргєлова — це або корисні ідіоти, що не змогли розпізнати ворожу маніпуляцію, або відверті приховані вороги.
Зразу ж скажу, що не планував такого великого тексту. Але коли трошки заглибився в інфу та знайшов у біографії Маргєлова купу «перлин», то вже не зміг зупинитися. Частину тексту можна пропустити. Особливо те, що що у рамці.
В принципі головне я вже сказав у цьому розділі. У кого не має часу на заглиблення, може зупинитись тут.
А того, хто «має час та натхнення» запрошую у довгу мандрівку, мета якої дізнатися детально так, хто такий Василь Пилипович Маргєлов насправді?
Руйнувати стереотипи про нього я почну з кінця. З твердження, що Маргєлов — українець.
Маргєлов — українець?
А які аргументи?
Тут «маргєлівці» роблять обурене лице та кажуть: — Хіба ви не знаєте?! Він же ж народився у Катеринославі (зараз Дніпро)!
І то, дійсно, правда. І ми про це знаємо. Але то не вся правда.
Бо «маргєлівці» сором’язливо замовчують, що вся родина Василя Пилиповича Маркєлова (не друкарська помилка, його справжнє прізвище Маркєлов, але про це трохи пізніше) — вихідці з Білорусії.
Батько Василя Маркєлова Пилип народився та майже все життя прожив у містечку Костюковичі Климовичського повіту Могилівської губернії. Там само виріс і сам Василь.
Опа… Нєжданчік… А як же Катеринослав? Він же ж таки там народився.
Так. Але у 5 років свого синочка батьки відвезли назад. У Білорусь. У Костюковичі.
А є ще більш цікава інформація! В самих Костюковичах стверджують, що майбутній десантник № 1 попав у Костюковичи тоді, коли йому було всього… 2 місяці.
От просто цікаво, хто з біографів бреше. І чому.
Добре, підемо назустріч і залишимо 5 років. І припустимо, що за 5 років він таки став українцем? Гомонів з однолітками українською? Полюбив на все життя Україну?
Про мову майбутнього «десантника № 1» та його любов до України я ніяких відомостей не знайшов…
Схоже, що їх просто не має. Все це — довільні фантазії українських маргєлівців та їх московських кураторів.
На цьому етапі виникає запитання: «Шановні українські «маргєлівці, ви точно вважаєте, що самого факту народження на території України достатньо, щоб людину вважали українцем?!
Якщо так, то ми знайдемо купу таких «українців», що згодом стали катами українського народу.
Найяскравіший приклад, як на мою думку, — це Лейба Давидович Троцький.
Він за вашою логікою теж українець! Здивовані? А даремно.
Бо єврей Лейба Троцький має на «українство» набагато більше прав, ніж білорус Вася Маргєлов!
Не вірите? А ось послухайте.
По-перше, народився майбутній вождь світового пролетаріату на хуторі Янівка, який в той час входив до Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. А зараз колишня Янівка — це село Бересла́вка Кропивницького району Кировоградської області!
До речі, наш земляк, кременчукчани. Ну майже…
Другий аргумент — у Лейбочка дуже добре розмовляв українською. І це не я придумав. А сам Троцький про це у своїх мемуарах написав. Більш того, він знав українську настільки, що зміг навіть байки Крилова з російської перекладати!
Третій аргумент — Лейба не 5, а аж 19 років прожив в Україні. І освіту отримав тут (Одеса, Миколаїв).
Четвертий аргумент — Троцький насправді розумів українську душу. Правда, українці від того лише постраждали. Бо це знання допомогло Троцькому разом з Леніним успішно окупувати Україну. Але ж, все-таки…
П’ятий аргумент — Троцький виступав за незалежність України. Правда, робітничо-селянської і радянської. Але за незалежну Україну… Докази? Так ось. Цитата із статті Л.Троцького «Про українське питання».
«Четвертий Інтернаціонал зобов'язаний усвідомити величезну важливість українського питання для доль не лише Південного Сходу і Сходу Європи, а й Європи в цілому. Мова йде про народ, який довів свою життєву силу, дорівнює за чисельністю населенню Франції, займає винятково багату територію, вкрай важливу, до того ж, у стратегічному відношенні. Питання про долю України поставлене на повний зріст. Потрібне ясне і виразне гасло, що відповідає новій ситуації. Я думаю, що таким гаслом може бути лише: Єдина вільна і незалежна робітничо-селянська радянська Україна!
Ну, що «маргєлівці», Троцький українець чи не українець?!
Може будемо ставити йому пам’ятник на місці народження, як Маргєлову у Дніпрі? Та меморіальну дошку у Кропивницькому? А може й в Кременчуці! Як Маргєлову.
Чи ні?! Не ваш герой?!
Якщо ні, то чому?!! Чому?!! Бо ви за сталіна?
І наостанок ключовий аргумент.
Маргєлова ви шануєте так, ніби він є творцем повітряно-десантних військ СРСР. Що не правда.
А Троцький, на хвильку, — це загальнозвизнаний творець всієї червоної (радянської) армії!!!
Це ж точно крутіше. Набагато крутіше!
Та й Троцького, на відміну від Маргєлова, знає весь світ. Окремі кандидати на пост президента США є відвертими троцькістами…
Так чому ні?!! Бо тоді не буде зв’язку з сталіним та рашистами? Не буде «скрєпи»?! А саме рашистська «скрєпа» вам така мила та дороога?
Добре. Проїхали. І пішли далі.
Як Маркєлов став Маргєловим
Я вже сказав, що справжнє прізвище об’єкту нашого дослідження — не Маргєлов, а Маркєлов. Таке прізвище носили його батько, дід, прадід… А прізвище — це коріння, що сягає Роду. А із сукупності родів складається На-род. А Вася змінив своє прізвище…
Скажете дрібниця? А ось і ні. Особилво, якщо придивитися до обставин. Та правильно їх витлумачити.
Увага!!! Ось ті деталі, у яких приховався диявол. Писар, який виписував Маркєлову партквиток, зробив помилку. І написав Маргєлов… Тоді «наш «герой» переоформив всі документи.
Розумієте?! І це для нашого «героя», який ніби-то був надзвичайно сміливим, стало підставою для зміни прізвища! І фактичного відречення від свого роду Маркєлових…
А з іншого боку. Чому б ні? За сенсом — вступ до компартії — то зречення свого роду і народу. Ленін же не Ленін, а Ульянов, І Сталін — Джугашвілі… Та й майже всі вони там, у верхівціна СРСР не з власними прізвищами були.
Для комуніста зміна прізвища - то, якщо глянути з іншого боку, принципова символічна дія. Як для язичника зміна імені при хрещенні. Здивовані? Дивіться. По-перше, цей вчинок показує, що для Маргєлова комуністична партія (ВКП(б)-КПРС) була найвищою цінністю. А кожний комуніст, перш за все, свідомо відрікався від свого роду. Згадайте піонера Павліка Морозова. А ще, хто не знає, для комуніста сім'я, родина - це основа приватної власності. Читайте про це у Енгельса. По-друге, кожен комуніст зрікався свого народу та нації, бо: перетворювався на інтернаціоналіста, тобто людину, яка зреклася своєї нації, як то зробили К.Маркс, В.Ленін та "іже с німі"; ставав частиною штучної, фейкової спільноти - "радянського народу" (у пуйловській московії цю функцію зараз реалізує новий симулякр під назвою "руZZкіє").
Тому Маргєлов не українець. І навіть не білорус.
Він свідомо став частиною штучно виведеної в СРСР породи людей: Хомо Совєтікус. По простому «совком». Інтернаціоналістом. «Радянською людиною».
Тому Маргєлов до України та українців ніякого відношення не має!
Принципово.
В СРСР мати націю та любити свій народ — то «буржуазний націоналізм».
І маргєлівці, не кажіть, що не в курсі. Ви всі жили в той час. І знаєте. Як і я.
Може хто з вас пам’ятає: Петро Шелест, який був першим секретарем ЦК КП України написав книжку «Україно наша Радянська»? І ось навіть він «зашелестів» за це з верхівки влади вниз за звинуваченням у буржуазному націоналізмі.
«Геройства» Маргєлова
Маргєлівці нам кажуть, що Маргєлов герой.
Правда?! Точно? Ми тільки дізнались, що він побоявся своє прізвище відстояти…
Так може то одиничний випадок? Та й причини були поважні.
Добре. Може. Тоді давайте пошукаємо героїчні вчинки у його біографії.
Перший етап життя: від вантажника до депутата
Починав своє життя Маркєлов, як пролетарій: вантажником, теслею, чорноробочим, коногоном, лісником. Аж поки доля йому не посміхнулась.
І тут є якийсь прихований момент. Бо зненацька, коли йому 19-й минало (1927), Маркєлов став спочатку головою робітничого комітету ліспромгоспу, потім головою податкової комісії. І, нарешті, обраний до місцевої Ради. Пішов у рост хлопець.
Яка причина такого різкого злету, я поки не знаю. Може догодив комусь із місцевої номенклатури? Офіційні біографи це питання обходять. Як, до речі, і всі інші сумнівні місця в його біографії.
Червона армія
Так чи інакше, але у 20-ть років (1928) Маркєлов потрапив у армію. Як то сталося, невідомо. Але, скоріш за все Маркєлова просто призвали по закону.
Історична довідка. Восемнадцатого вересня 1925 року в СРСР за ініціативою Л.Д.Троцького з'явився закон СРСР «ПРо обов'язкову військову службу» для всіх чоловіків, які досягли 20-річного віку. Служба в РСЧА оголошена «почесним обов’язком громадян СРСР». Для призову створена система воєнкоматів, яка існує і досі.
Спочатку Маркєлов навчався у Об’єднаній білоруській військовій школі імені ЦВК БРСР у Мінську. Тут навчались майбутні командири. Саме тут відбулось його переродження на інтернаціоналіста та військового. В РСЧА Маркєлов став снайпером і членом ВКП(б) (1929 р.). А ще, як ми вже знаємо, змінив своє прізвище.
Підкреслюю ще одну важливу деталь. Маргєлов за військово-обліковою спеціальністю був снайпером стрілецьких військ. По простому, не десантником. Це важливо. Бо потім Маргєлов буде дуже зневажати всі роди військ, крім повітряно-десантних.
Вже чую контраргумент: "Радянські повітряно-десантні війська СРСР на той час тільки створювалися". У відповідь скажу: "Але саме у мотострілецьких військах Маргєлов прослужив 20 років (1928-1948). Саме у цих військах він став героєм СРСР та генерал-майором. Пройшов головні бої свого життя: від окупації Польщі до окупації Чехословаччини. А потім у 40 років різко "перекваліфікувався "на десантника № 1". Та так, що став сам зневажати усі інші роди військ. А піхоту й поготів. Круто... І так схоже на ситуацію із зміною прізвища. Ну, як на мене - то здатність підлаштовуватись під обставини - ключова риса його характеру.
Перші «подвиги»
Але це я забіг наперед.
Повертаємось до початку служби Маргєлова та шукаємо «героїчні сторінки» біографії десантника № 1.
В 30-х роках Маргєлов швидко піднявся по службі, став командиром. Наскільки в тому його заслуга, важко сказати. Тоді Сталін робив «чистку» в армії. Верхівка РСЧА була розстріляна або вислана в табори. Тому командири «з низів» швидко «піднімалися» лише тому, що вчасно зайняли «правильну» позицію.
Є ще й інша причина. У 1930-х Сталін почав готуватися до великої війни. Армія різко збільшилася.
Історична довідка. В 1930-х роках, тобто тоді, коли Сталін остаточно захопив владу в СРСР, мережа військкоматів збільшена у 3,5 рази. А чисельність РСЧА зросла з 930 тисяч до 1,5 мільйона осіб.
Ось так, через 10 років служби, у свої 30 років (1938) Маргєлов став комбатом (командиром батальону 8-го Мінського стрілкового полку).
Пристосуванство форевер + загальна мілітарізація країни = формула успіху «Маргєлова в 1930-х. Так що поки що нічого героїчного.
Участь у окупації Польщі
Перший раз свій «героїзм» Маргєлов проявив під час т.зв. «польського «визвольного» походу» 1939 р.
Це тоді, коли СРСР разом з Німеччиною таємно домовился поділити між собою Європу (пакт Рібентропа-Молотова). А після цього спільно почали Другу світову війну: разом напали на Польщу у вересні 1939-го.
А ще зважте на іншу обставину. «Польський похід» став для Маргєлова першою спеціальною військовою операцією (СВО), у якій він особисто прийняв участь.
"Як СВО?" - запитає хтось. - "Адже СВО - це зараз? У пуйла і рашки!" "Ніт!" - відповім я. Ідея замінити назву "війна" на якусь іншу, більш благозвучну, виникла ще у Леніна та Троцького. І активно потім використовувалась Сталіним, Хрущовим, Брежнєвим, Андроповим, Черненко та, навіть, певний час Горбачовим... Це їх фішка. Бо якось не "по феншую" робітничо-селянській владі бути агресором. Нападати на інші народи та країни. "Ми мірніє люді" - співали тоді... Як і зараз в рашці. Пуйло не перший, хто грався словами... Так що т.зв. "польській похід" червоної армії - це, по суті, така ж сама СВО, як і зараз. До речі, це не перша і не остання СВО в історії СРСР. Їх там, як бліх на собаці. Тільки, дивіться, не сплутайте. Адже ж СРСР завжди була за мир! І пуйло зараз також бореться за мир у всьому світі.
Ну що, будемо вважати Маргєлова героєм за те, що він разом з німецькими фашистами вбивав польских вояків, що захищали свою батьківщину?
То вже героїзм чи ще ні?! А, маргелівці?! Він герой чи окупант?!
Ну, подумайте, подумайте…
А ми пошукаємо далі…
Фінська СВО
А далі теж саме. Через кілька місяців Маргєлов знову «звільняє». Тобто вбиває, окуповує. Чергова радянська СВО. Тільки тепер вже проти фіннів та Фінлядії.
На цій СВО Маргєлов вже командував окремим лижним розвідувально-диверсійним батальйоном 596-го стрілецького полку 122-ї стрілецької дивізії.
Кажуть, що під час одного з рейдів по тилах супротивника він взяв у полон шведських офіцерів.
Можливо, що цей «подвиг» реальний. Проте до нього дехто згодом «домалював» яскраву деталь: полонені шведи нібито були офіцерами Генерального Штабу Швеції.
Опа… А це вже круто! Але дуже схоже на те, що хтось, чи то сам Маргєлов, чи то його біографи, прибрехали трошечки… За звичкою.
Ну, а як же ж без брехні? Відчуваєте як від цієї деталі подія «заграла фарбами»? І головне — наблизила образ Маргєлова до десантника?
Отож! Так що хай будЕ…
Правда, насправді щось не так було. Адже відповідно до «подвигу» сталося наступне «підвищення»: Маргєлов був призначений помічником командра свого ж полку по стройовій частині… Не оцінили чомусь його у диверсійно-розвідувальні якості…
Так може ж і не було ніяких офіцерів генштабу? І тільки потім, у книжках Маргєлов став «героєм», а тоді…
На завершення цього пункту знову питання маргелівціям: можна вважати Маргєлова героєм за фінську війну? Чи, все-таки, він окупант?
Командир дисбату
Після фінської доля на певний час відвертається від Маргєлова.
Що таке сталося, біографи мовчать. Але красномовно «говорить» сама подія. У Маргєлова наступне «підвищення». Він знову став комбатом. Але очолив він не простий, а аж дисцилінарний батальйон.
Круто… Син Маргєлова буде потім писати, що це призначення не було покаранням. Ага… Звісно… А чим тоді?!
Війна з Німеччиною 1941-1945
А де Маргєлов зустрів 22 червня 1941-го? Схоже, що у тому ж самому дисбаті. Бо у липні 1941 р. Маргєлова призначають призначають командиром… Тарам!!! Увага!!! Командиром ополоченців… (3-го стрілецького полку 1-ї Ленінградської дивізії народного ополчення Ленінградського фронту).
Основою полку став дісбат, яким до того командував наш «герой». Тобто першими спецназівцями-маргєлівцями були дісбатівці та ополченці…
Без коментарів… Це ж ще більша круть, ніж з офіцерами генштабу… Правда?
Три тижні у морській піхоті
А ось, нарешті, і справді «зіркове» випробування та призначення.
Після успішного командування ополченцями у листопаді 1941 р. Маргєлова перевели на Балтійський флот. І тут призначили командиром 1-го Особливого лижного полку морської піхоти.
Ага! Так ось де Маргєлов перетворюється на справжнього десантника і спецназівця! Зрозуміло тепер, критики нещасні?! Ось же воно!!!
Зрозуміло… Ось тільки прослужив Маргєлов у морській піхоті максимум 3 тижні (21 листопада був поранений та переведений) знову у стрілецький підрозділ.
Але 3-х тижнів для біографів та армійських казкарів вже абсолютно достатньо, щоб написати про те, що командування «братішками» перевернуло душу Маргєлову. І він став спецназівцем.
Справді?! Ви в це вірите? Я ні. Взагалі на цьому є сенс зупинитися, бо казка про морську піхоту мала символічне продовження.
Казка про морську піхоту і тільняшку
У радянських десантників маргєлівської закваски побутувала легенда, що морська піхота — то їх старший брат. Чому? Бо Маргєлов 3 тижні служив у морській піхоті. І там пришов до такого висновку. і вчив цьому своїх підлеглих десантників.
Саме тому. кажуть, Маргєлов, коли став командуючим повітряно-десантними військами СРСР, дав всім десантникам тільняшки. Такі, як у морської піхоти. Ну не зовсім такі, правда, а блакитними полосами… Але то ж дрібниці. Головне, що тільняшки.
Ви це серьйозно, шановні?! Вибачте, а що це за муйня з тільняшками? Як на мене, то це казочка для дебілів.
Чому? Та тому, що, по-перше, на момент спроби Маркєлова командувати морськими піхотинцями, повітряно-десантні війська СРСР вже існували 11 років!
Одиннадцять!!! А на момент, коли він очолив ПДВ СРСР, вони існували вже 24 роки!!!
Без тільняжок! От біда! Тому то всі ті 24 роки — то не по справжньому! Не враховуємо. Дехто навіть пише, що до Маргєлова десантники були не елітою, а щось на кшталт штрафників…
А ще, уявляєте, тільняшку носили не тільки морські піхотинці, а й всі, хто служили на флоті. То виходить всі моряки — «братішки»?
А ще у повітряному десанті тільняшку офіційно ввели наказом міноборони № 191 від 26 липня 1969 року. А до того 10 років тільняшку неофіційно видавали лише тим десантникам, які, увага, виконали стрибок з парашутом у воду! У воду, шановні, у воду!!!
Як казав мій заполіт: не має слів, одні матюки…
Проте, що зробиш: люди люблять казочки… На сьогодні 140 мільонів руZZкіх вірять, що зневажений всіма своїми колегами агент за прозьвиськом «Моль», був колись крутим кдбешником… І нічого. Свято вірять в цю муйню. Як і маргелівці, що горло порвуть за свої тільняшки…
Васль Маргєлов — «батько ПДВ»? Хто і коли дійсно створив в СРСР повітряно-десантні війська.
У панегеричних статтях про Маргєлова використовується вислів «Маргєлов — батько ПДВ». Зважаючи на те, що навіть аматор військової історії знає, що ПДВ свторили ще у 1930-х, апологети Маргєлова використовують «відмазку»: до приходу Маргєлова повітряно-десантні війська вважалися чимось на зразок штрафбату і ніколи не цінувалися. Абревіатуру ВДВ розшифровували: “врядлі домой вєрнєшься”. Але після приходу Марглова ПДВ стають елітними військами…
Ну, якщо вже пішла така п’янка, то давайте, нарешті, розберемося нарешті в тому, хто і коли створив повітряно-десантні війська. І в якому вони були стані на момент, коли їх очолив Маргєлов.
І при чому тут, шановні, десантник № 1 Маргєлов?!
Спойлер: та ні при чому!
Маргєлов, насправді, лише довше всіх командував ПДВ СРСР. Може саме тому у когось виникла ілюзія, що і самі повітряно-десантні війська (ПДВ) СРСР створив Маргєлов…
Може. Але ж то не так!!!
Бо з тими, хто створив ПДВ срср у самому есересері било «питаннячко». Про реальних творців Все ж таки варто було б вшанувати.
І перший, хто повинен був би це зробити, — сам Маргєлов. Але ж ні… Всі досягнення його славних попередників Маргєлов та його шанувальники зливають в каналізацію.
Для тих, кому цікаво я зробив коротеньку історичну довідку, яку можна пропустити. І піти далі.
Історична довідка про створення ПДВ у СРСР. До створення ПДВ у СРСР дотичні чотири особи. Ініціатором першого стрибка військових десантників став командуючий військово-повітряними силами РСЧА П.І. Баранов. Проте згодом він у цьому питанні "відійшов у тінь". А головним ідеологом розвитку ПДВ став М.М.Тухачевський. На той час він ще не був маршалом СРСР. А лише командував Ленінградським військовим округом округом. Ще одним творцем ПДВ став піонер війсьвового парашютизму в СРСР, комбриг військово-повітряних сил РСЧА Л.Г.Мінов. І нарешті четвертий - це легендарний льотчик та парашутист Я.Д.Мошковський. А ось самі події. 2 серпня 1930 року за ініціативи П.І. Баранова відбулось перше в історії СРСР військове десантування. Мінов та Мошковський тоді очолювали 2 групи перших в СРСР десантників (в кожній групі по 6 осіб). Десант пройшов вдало. Цю подію згодом офіційно визнано як день створення ПДВ СРСР. І цей результат зацікавив М.М.Тухачевського, що почав активно розвивати ідею. І справді багато зробив. За перші 5 років (1930-1935) ПДВ СРСР стали настільки потужними, що військові інших країн були вражені. На маневрах 1935 року за 1 год 50 хв було десантовано 1188 парашутистів! Німецький військовий атташе полковник К. Штудент був настільки вражений побачив через 3 роки він сформував та сам очолив перший у Німеччині парашютно-десантний підрозділ. Правда, у 1937 році маршала СРСР М.М.Тухачевського арештували та розстріляли... Л.Г.Мінова теж було репресовано. Але пізніше, у 1941 р. Могли репресувати і Мошковського. Але не встигли. Спочатку він став героєм експедиції "Північний полюс-1", а потім сам загинув під час стрибка. До речі, це був 502 стрибок Мошковського. Для порівняння - у Маргєлова було більше 60-ти стрибків. І тут виникає питання, а може ж таки Мінов і Мошковський - це десантники № 1?! А не Маргєлов... Хоч творці ПДВ СРСР загинули, але справа їх жила. На червень 1941 року радянські ПДВ були одні з найпотужніших у світі. Майже всі підрозділи (5 корпусів) були зосереджені на західному кордоні СРСР: 1-й повітряно-десантний корпус (пдк) у м.Житомир, Київський військовий округ (ВО) (генерал-майор М.О.Усенко), 2-й пдк м. Ніжин, Харківський ВО (генерал-майор Ф.М.Харитонов), 3-й вдк м.Первомайськ, Одеський ВО (генерал-майор В.А.Глазунов, майбутній комадуючий ПДВ РСЧА), 4-й пдк м.Пуховичі, Білоруський ВО, (генерал-майор О.С.Жадов, після 1942 Жидов, змінив прізвище за вимогою Сталіна, приймав участь у звільненні Кременчука), 5-й пдк м.Даугавпілс, Прибалтійський ВО (генерал-майор И.С.Безуглий). Використати їх успішно не вдалося, бо Німеччина напала першою. А ПВД - інструмент створений для агресії, а не для оборони. На початок німецького нападу радянські ПДВ ще не мали спільного командуючого. Він з'явився лише у 29 серпня 1941 р. Першим на цій посаді став коилшній командувач 3-го пдк В.А.Глазунов. І командував ПДВ аж до червня 1943 р. Але і він не вважається десантником № 1...
Як бачимо у «десантика № 1» Маргєлова була купа славних попередників. Але чомусь їх не шанують так, як його.
Ну, хай не шанують самих перших (Тухачевського, Мінова, Мошковського), бо вони не сподобались Сталіну. Тому їх викреслили із історії ПДВ.
Але чому б не шанувати першого командуючого ПВД Глазунова?! Або ще когось із 6 командувачів ПДВ (О.Г.Капітохін (1943-44), І.І.Затєвахін (1944-46), В.В.Глаголєв (1946-47), О.Ф.Казанкін (1947-48, вдруге січень-березень 1950), С.І.Руденко (1948-1949), О.В.Горбатов (1950-54), які очолювали десантників СРСР між Глазуновим та Маргєловим?!
Як на мене, то це дуже дивно. Дуже…
Отже, зрозуміти логіку тих, хто вважає Маргєлова десантиком № 1 важко.
Маргєлов точно не перший хронологічно. Може найкращий?
Спойлер: теж ні. Але все по порядку. Повертаймося до біографії Маргєлова.
Маргєлов «звільняє» Україну та Східну Європу
Зростання по службі
Після лікування Маргєлов знову росте по службі. З 22 січня 1942 — отримав призначення на посаду командира 218-го стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії 54-ї армії Ленінградського фронту. 28 червня 1942 — отримав звання підполковник.
У липні 1942 — прийняв під своє командування 13-й гвардійський стрілецький полк 3-ї гвардійської стрілецької дивізії.
8 січня 1943 — призначений начальником штабу 3-ї гвардійської стрілецької дивізії.
З 11 квітня 1943 — заступник командира 3-ї гвардійської стрілецької дивізії.
В грудні 1943 стає комдивом та полковником.
Захоплення Херсону
За форсування Дніпра та захоплення міста Херсон у 1944 р. отримав звання героя СРСР.
Ось!!! Нарешті! Він герой!
І не важливо, як то відбувалося…
А подивитися, як звільняли міста України у 1942-1944 рр. можна прямо зараз. Достатньо подивитися на те, як зараз виглядать такі міста України як Маруполь, Сєвєродонецьк, Бахмут… Побачити те, що від них залишилось…
То вже традиція у совєцьких-руZZьких така: проходити «вогняним валом» авіації та артилерії по містам. І звільняти міста, як від будинків, так і від їх мешканців…
Так, мій рідний Кременчук при «звільненні» зруйновано більше, ніж на 90 відсотків…
Та хто ж то пам’ятає? А взагалі «ви всє врєтє», то все німці. Вони, вони, а хто ж ще?
Херсон, через те, що німці, побоюючись оточення відступили, не так був зруйнований. Не впевнений, що це якась особливе досягнення Маргєлова, але хочу бути максимально об’єктивним.
До речі, у Херсоні до його деокупації у 2022 р. стояв пам’ятник Маргєлову. Поставили його, увага не після війни. І не тоді, коли Маргєлов був командуючим ПДВ СРСР, а напередодні початку рашистської агресії Аж… У 2010 р.! За Яника. І то не випадково.
Ключова деталь: цей пам’ятник орки вивезли з собою, коли тікали.
Розумієте?! Він для них — святиня! Скрєпа!
І це зовсім не дивно. Бо, як побачимо потім, кдбісти СРСР під час розвалу СРСР свідомо на основі культу особистості Маргєлова створили відповідну «скрєпу». Зазадалегідь.
Вона, правда, розрахована була лише на колишніх десантників. Але все одно спрацювала над достатньому рівні. Особливо у поєднанні із «скрєпою» на основі всесоюзного «бойового братства» воїнів-інтернаціоналістів (афганців).
«Звільнення» Молдови та Східної Європи
Знову я забіг вперед. А а які там, у Маргєлова, «подвиги» далі? До кінця війни ще 2 роки.
Ну… Там «фсьо путєм».
Під командуванням Маргєлова 49-та гвардійська стрілецька дивізія брала участь у Ясько-Кишинівській, Бєлградській, Будапештській, Віденській та Празькій наступальних операціях.
Узагальнивши можна сказати, що Маргєлов «звільняв» держави і народи Південно-Східної та Центральної Європи.
Правда звільнення від німецької окупації привело до окупації радянської. Спочатку буквальної. А потім опосередкованої. Бо майже усюди окупанти сприяли приходу до влади комуністичних партій, дяільність яких весь час контролював СРСР.
Ну, це ж класика. Саме так завди повинні були закінчуватись всі «визвольні» військові спеціальні операції СРСР. Так закінчилась СВО у Грузії 2008 р. Так планували зробити і в Україні. Спочатку думали, що вийде у 2014. А потім збирались так закінчити СВО у 2022…
«Але ж вже не важливо. Така була країна» — скажуть маргєлівці. Не дивно. Адже вони, маргеєлівці, самі продукт цієї системи і країни. А зараз те ж саме кажуть рашисти…
Забігаючи знову вперед, скажу, що доля пов’яже Маргєлова з Угорщиною та Чехословаччиною ще один раз. І він знову їх «звільняти». Але згодом.
І такого «кльового» виправдання, як звільнення від німецько-фашистських окупантів у нього вже не вбуде.
У частини «маргелівців», особливо українських, «курсує» інформація, яка повторюється дослівно: «У 1945 р. німці називали Маргелова “радянський Скорцені” після того, як дивізії танкового корпусу СС “Мертва голова” і “Велика Німеччина” йому особисто здалися без бою».
У якості підтвердження наводиться довільний переказ з спогадів самого В.Маргєлова.
І це точно брехня або напівправда. Бо, по-перше, мемуарів Василь Маргєлов не залишив. Є лише книги, створені його синами про нього…
По-друге, у частині біографій Маргєлова про таку подію нічого не сказано.
По-третє, пошуки такої інформації в історії відповідних німецьких підрозділів не дали певних результатів.
Зазначимо, що на користь того, що щось насправді було, свідчить одна деталь. 10 травня 1945 року Маргєлов ніби-то отримав дві нагороди США: Бронзову зірку та орден «Легіон пошани».
Так написано у його англомовній біографії на wiki. Проте знайти Ім’я Маргєлова серед кавалерів цих нагород мені поки що не вдалося. Так що питання відкрите… А ще ситуація мені особисто дуже нагадує «подвиг» у часи фінської СВО…
Ну ось ми і дішли до кінця Другої світової. На кінець війни Маргєлов вже генерал-майор. Що далі? А далі навчання у Військовій академії Генерального штабу Збройних Сил СРСР імені К. Є. Ворошилова.
Служба у ПДВ
Маргєлов нарешті стає десантником
У 1948 році після закінчення академії Маргєлова призначили командиром десантників (76-ї гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії).
Ось тут у "маргєлівців" повинно йокнути сердце - "Чернігівська, чуєте Чернігівська!. Ми ж казали, що він має відношення до України!". Так то воно так... Але дислокована ця "чернігівська" дивізія була у м. Новгород Ленінградського військового округу... А згодом ця дивізія переведена у Псков. Пам’ятаєте про псковських десантників, що гниють зараз в українських полях. Так то звідти.
Ще раз нагадаю, що у десант «десантник № 1» потрапив лише через 20 років служби у стрілецьких підрозділах. На той час йому було 40 років.
Своєю першою десантною дивізією Маргєлов керував так завзято, що отримав підвищення дуже схоже на пониження. Його справді підвищили від комадира дивізії до командира корпусу (37-го гвардійського Свірського Червонопрапорного повітрянодесантного).
Але ж корпус той був розташований «у чорта на кулічках»! А саме на Далекому Сході. Тут, як «декабрист у висланні», Маргєлов «просидів» аж 4 роки (1950-1954 рр.).
За які такі «подвиги» Маргєлова так підвищили-понизили, я інфи не знайшов. І не здивований. Всі минуси і неоднозначні події ретельно приховані.
Злет після смерті Сталіна
Після смерті Сталіна у Маргєлова почався новий злет.
До чиєї команди (В.Молотова, А.Мікояна, Л.Кагановича, Г.Маленкова, Л.Берії, М.Булганіна, М.Хрущова), Маргєлов тоді належав, мені поки що не відомо. Але я добре знаю, що в цей періоду між вказаними особами йшла прихована, але дуже запекла боротьба за владу. Тому кожний із семи сформував свій «клан» або «групу підтримки» серед керівників середньої ланки номенклатури. Не залишився осторонь від цього процесу і Маргєлов.
Я припускаю на основі певної інформації, що Маргєлов був у «клані» М.О.Булганіна, до якого, до речі, входив і Г.К.Жуков.
Історична довідка. Після смерті (вбивства) Й.В.Сталіна міністром оборони срср став Булганін. А його замом, за підтримки М.С. Хрущова, призначили Г.К.Жукова, який до того був у своєрідному вигнанні: очолював Уральський ВО. Окремо зауважу, що у історичних постатях Жукова, і Маргєлова багато спільного. Особливо в "мінусах". Зокрема, в здатності "піарити" самих себе. Тому локальні культи особистості Жукова та Маргєлова дуже схожі між собою. Що, мабуть, і підштовхнуло згодом творців рашизму провести "реанімацію" цих "культиків". А потім потужно розкрутити їх по-новому.
Співдношення сил у вищому керівництві срср різко змінилося внаслідок арешту та розстрілу Л.П.Берії у червні 1953 р.
Всемогутнього Берію не можливо було знищити без участі військових. А отже, ключову роль в цьому відігравали Булганін, Жуков та … Маргєлов.
Про цю подію в офіційній біографії Маргєлова не має жодного слова. Але його син та біограф Олександр публічно припускає, що батько приймав участь у цих подіях.
Пряма мова: «Отец никогда об этом не рассказывал, настолько все это было засекречено. Но есть косвенные свидетельства, что Георгий Жуков вызвал его приказом в Москву, взял его в эту группу, и отец участвовал в аресте Берии».
Тому я припускаю, що саме участь у знищенні Берії привела Маргєлова на найвищу у його житті посаду. Але призначенню передувала ще одна приємна подія, про яку варто згадати: 3 листопада 1953 року Маргєлова нагородили орденом леніна. Важко вигадати ще якусь причину цього «раптового» нагородження, крім участі у знищенні Берії…
Історична довідка. Орден леніна є найвищою нагородою срср за особливо визначні заслуги у революційному русі, трудової діяльності, захисті соціалістичної Вітчизни, розвитку дружби та співробітництва між народами, зміцненні миру та інші особливо визначні заслуги перед радянською державою та суспільством. За своє життя Маргєлов отримав аж 4 ордени леніна. Перший 21.03.1944 за успішні дії на війні. Тут без питань. Другий мабуть за вбивство Берії (3.11.1953). Третій (26.12.1968) за придушення "чехословацької весни". Четвертий (26.12.1978) на новий рік як "канфєтку" перед звільненням з посади.
Питання про призначення Маргєлова командуючим ПДВ срср приймали Булганін з Жуковим. Булганін на той час ще залишався міністром оборони срср. А Жуков був його заступником.
На той момент у Булганіна та Жукова були гарні перспективи для подальшого зростання. Вони взагалі могли очолити срср, але не так сталося, як гадалося.
Історична довідка. За участь в процессі усуненні від влади Малєнкова, Булганін і Жуков синхронно отримали підвищення у 1955 р.: перший очолив уряд срср, другий замість нього став міністром оборони срср. Звісно, що від підвищення статусу "патронів" положення самого Маргєлова лише зміцнилося. Антипартійна змова проти Хрущова 18 червня 1957 різко змінила ситуацію. М.С.Хрущов, після того, як переміг спочатку вигнав з владного олімпу Жукова (1957), а потім і самого Булганіна (1958). У березні 1959 року У березні 1959 р. з посади "кишнули" і самого Маргєлова.Обставини звільнення Маргелова у 1959 році його апологети або обходять мовчанням, або обережно брешуть. Для «відмазки».
«Десантник № 1» (1954-1959), що активно скорочував ПДВ та посилав своїх десантників на вірну смерть
Так чи інакше, але з 1954 року по 1959 рік Маргєлов вже, нарешті, «десантник № 1″. А саме командувач повітряно-десантних військ СРСР.
А знаєте скільки було до нього і після нього таких «перших номерів»? До речі, і зараз у рашистів є черговий командувач…
Біографи Маркєлова перший період його командування ПДВ описують коротенько. Скупо. А даремно.
Там були «подвиги». І ще й які. Правда, писати про них «стрємно». Краще змовчати.
По-перше, Маргєлов так чи інакше приймав участь у Тоцьких військових навчаннях (14 вересня 1954 р) з використанням ядерної зброї. Тоді через епіцентр вибуху пройшло 45 тисяч військових. А загалом, включно з мирним населенням, постраджало, як мінімум, 54 тисячі.
Другий славний «подвиг» не менш цікавий: прийшовши на посаду, Маргєлов довго займався масштабним скороченням ПДВ. В результаті за наказом Жукова, який тоді був міністром оборони, від 2 квітня 1956 року, ПДВ втратили статус окремого роду військ, ставши підлеглим родом військ у складі Сухопутних військ.
Тобто за першу каденцію Маргєлов не підняв значення ПДВ, а понизив… Неспродівано.
Але і це ще не все. Особливо «героїчним» був для Маргєлова 1956 рік: він здійснив аж два ще більш значних «подвига». Про них, як і про всі «подвиги» першого періоду керування ПДВ біографи Маргєлова мовчать.
Отже, навіть для срср це було дуже «стрємно».
Подивимось, що приховують автори культу Маргєлова? Буде цікаво.
Семипалатинськ
Безпосередньо командував десантниками заступник командувача повітряно-десантних військ генерал—лейтенант С. Рождєствєнський.
Але ж ви розумієте, що за наказом Маргєлова. Мабуть не хотілося нашому герою отримати ще одну, після Тоцьких маневрів, дозу радіації…
«Піддослідними мавпочками» Жукова та Магєлова стали дві роти (272 особи) 345-го гвардійського парашутно-десантного полку 105-ї парашутно-десантної гвардійської дивізії.
Для попереднього тренування здійснили три вибухи (24-го серпня ядерний, 30-го термоядерний, 2-го вересня ядерний).
А ось 9 вересня на полігон скинули атомну бомбу потужністю 38 кілотон. А через 43 хвилини викинули десант в 650 метрах від епіцентру…
Рівень радіації при цьому становив від 0,3 до 5 рентгенів на годину. Через десять хвилин десантники захопили заданий об’єкт. Потім була проведена атака, і через дві години підрозділи десанту були виведені із зони зараження в пункт санітарної обробки і дезактивації.
Результати навчань засекретили. Скільки «любих» десантників потім захворіло та померло, не відомо.
Три СВО в Угорщині
Коли угорський народ у жовтні 1956 р. повстав проти своїх сталіністів та радянських окупантів, Маргєлов знову приніс криваву жертву з своїх любих десантників. Аж три рази. Не пожалів.
Перша антиугорська СВО називалась «Хвиля». Здіснювалась зразу ж після початку повстання в ніч 23 на 24 жовтня. Всі радянські сили були розгромлені повсталими до 27 жовтня.
Особисті спогади. У мого тата був друг, який приймав участь у першому десанті. З свого підрозділу лише він залишився живий. І я досі в детялях пам'ятаю його розповідь про те, як у Будапешті на них з вікон та дахів в одну мить полетіли гранати та пляшки з коктейлями Молотова. А потім почався шалений обстріл. А ще я добре пам'ятаю свій шок від "одкровень" цього "героя": він особисто розстріляв двох жінок та одного хлопчика-підлітка. Бо вони зайшли в приміщення, де він переховувався.
Друга СВО, назва якої не збереглася, теж була розгромлена.
І лише третя СВО під назвою «Вихор», що здійснювалась у ніч із 3 на 4 листопада, привела до кривавого придушення повстання. Участь приймали 7-а та 31-а повітряно-десантні дивізії. Всього було введено 16 дивізій, загальною чисельністю 60 тисяч. У них було 3000 танків, основному самих сучасних на той час Т-54.
Як правило, в радянській історіографії і пострадянських дослідженнях, що відштовхуються від неї, згадують лише цю останню СВО. Розповідати про дві попередні соромно.
Учасники двох перших СВО до нагород не представлялися, вшанування їх орденами, медалями та наказами командування не було, бойові та небойові втрати так само як і факт бойових дій жовтня зазнавали замовчування радянської цензурою протягом багатьох десятиліть.
Не має цієї «плями» і в біографії Маргєлова… Взагалі не має жодної згадки про десантну операцію в Угорщині. Як і розповіді про маневри у Семипалатинську.
2 роки нової опали
У 1959 році у Маргєлова нове «падіння. Не відомом з яких причин. Офіційна версія біографів дуже схожа на «відмазку» (вартовий розстріляв товаришів по службі).
Так чи інакше, але у 1959–1961 рр. Маргєлов був заступником у І.В. Тутарінова. Зважаючи на те, що Тутарінов ні до, ні після призначення командуючим ПДВ СРСР не служив у десанті, то Маргєлов, мабуть, зберігав свій влив.
Останній і основний злет
Як знову Маргєлов стає командуючим ПДВ СРСР знову ж достеменно не відомо. Я припускаю, що група антихрущовських заколотників (О.М. Шєлєпін, Л.І.Брєжнєв, О.М.Косигін, М.В. Підгорний, М.А.Суслов) шукала надійну людину. І мабуть хтось із них згадав згадав про опального «вірного булганівця» без зайвих амбіцій. І було вирішено повернути його на ключову посаду. Бо обгрунтовано боялись, що десантники під керівництвом вірного Хрущову Тутарінова могуть швидко придушити їх заколот.
Отже, завдяки новій політичній кризі у срср Маргєлов у 1961 р. знову став командуючим ПДВ. У 1964 р. Хрущова успішно усунули від влади. І заколотники оцінили послугу Маргєлова: не чіпали його аж до 1979 р.
Проте, за всіма ознаками його терпіли, але не дуже цінували. Його ніхто тоді в керівництві срср не вважав «десантником № 1. Тому перед початком спражньої справи (китайсько-в’єтнамського конфлікту) йому дали третій орден леніна і запропонували звільнитися. Точно не відомо, чи сам він звільнився у січні 1979, чи його звільнили за професійні якості та вік (71 рік). Але це вже не має значення. Лише свідчить, що його не дуже цінували на той час.
Пристаркуватий «десантник № 1» для спражньої потужної війни (соціалістична Третя світова), якою міг стати китайсько-вєтнамсько-радянський конфлікт, вже не підходив. Потрібен був молодий та гарячий. І командуючим призначили Д.С.Сухорукова, який, як мінімум був молодший за Маргєлова аж на 14 років.
Рекордне «сидіння» на посаді
На момент звільнення Маргєлов вже і точно «засидівся». Він безперервно правив ПДВ СРСР рекордно довго: аж 18 років! І це по мінімуму.
А якщо приплюсувати до них п’ять попередніх років (1954-1959), то вийде 23. А якщо ще два роки у якості заступника, то — всі 25-ть!!!
А дехто («чєго уж мєлочіться») починає відлік десантної кар’єри Маргєлова аж з 1948 року. Тоді без перерви на заступництво буде аж 31 рік! Офігеть…
Нарешті! Знайшли! Ось в чому Маргєлов «десантник № 1»!
Стовідсотково. Ніхто, ні до Маргєлова, ні після нього не «сидів» на цій посаді так довго!
Правда, така похвала дещо сумнівна ..
По-перше, основний термін Маргєлов «відсидів» якраз в час «брєжневського застою», коли просто нікого не чіпали та нічого не змінювали…
По-друге, перелік інших рекордсменів незмінного правління (Сталін, Брєжнев, пуйло) якось не дуже надихає…
Так. Довго був командувачем — це зрозуміло. Запам’ятали.
А що такого особливого зробив Маргєлов саме за ці 18 років другого «сидиння» на посаді?
Друге «звільнення» Чехословаччини
Не повірите, він знову приймав участь у черговій СВО! І знову звільняв!
Під час своєї «другої каденції» у ролі командувача ПДВ СРСР (1961-1979) «прославився» придушенням «празької весни» 1968 року.
Ця чергова СВО називала «Дунай». Про неї згадають у російських біографіях Маргєлова та сором’язливо замовчують в українських.
Кому цікаві деталі, я зробив довідку.
Історична довідка. О 2-й ночі 21 серпня на аеродромі «Рузині» (м. Прага) висадилися передові підрозділи 7-ї повітряно-десантної дивізії. Вони блокували основні об'єкти аеродрому, куди почали приземлятися радянські Ан-12 із десантом та бойовою технікою. Захоплення аеродрому було проведено за допомогою обманного маневру: радянський пасажирський літак Ан-24, що підлітав до аеродрому, запросив посадку через нібито пошкодження на борту. Після дозволу та посадки десантники з літака захопили диспетчерську вежу аеропорту та забезпечили посадку десантних літаків. До 4:30 ранку 21 серпня будівля ЦК чехословацької компартії була оточена радянськими військами та бронетехнікою. У будівлі увірвалися радянські десантники та заарештували присутніх. Декілька годин Дубчек та інші члени ЦК провели під їх контролем. О 5:10 ранку 21 серпня висадилася розвідувальна рота 350-го гвардійського парашутно-десантного полку та окрема розвідрота 103 повітряно-десантної дивізії. Протягом 10 хвилин вони захопили аеродроми Туржани і Намешть, після чого почалася швидка висадка основних сил. До 9:00 ранку 21 серпня в Брно десантниками було блоковано всі дороги, мости, виїзди з міста, будівлі радіо та телебачення, телеграф, головпоштамт, адміністративні будівлі міста та області, друкарня, вокзали, а також штаби військових частин та підприємства військової промисловості. Все сталося швидко та майже безкровно. Але це не заслуга десантників чи Маргєлова. Керівники празької весни не хотіли повторення подій у Угорщині 1956 року і дали наказ не чинити опору.
То як вам такий чехословацький «подвиг» Маргєлова? Особливо зважаючи на те, що Чехословакія справжнього військового спротиву не чинила… Щоб не сталося, як у Угорщині. А могла б і чинити… І хто зна, як би воно там було. І скільки б любої Маргєлову «десантури» полягло б у боях із «братами» чехами та словаками…
Коли читаєш про Маргєлова, то зразу ж помічаєш, шо його офіційні біографи у рашці чехословацького «подвигу», на відміну від аналогічного угорського, не цураються. Завжди вказують.
Мабуть Маргєлов цим «подвигом» сам пишався. І вища влада вважала це не аби яким успіхом. Нагородила третім орденом леніна.
І тут варто згадати історичний контекст. Брєжнєв вже 4 роки при владі. Потихеньку почав формуватися брєжнєвський культ особистості. Паралельно вібувалась реабілітація Сталіна. Потрібні були перемоги.
А придушення «празької весни» — це для радянського керівництва була перемога. Та ще й яка.
Саме таку легку перемогу хотів пуйло отримати у березні 2022 р… Та не так сталося…
Реформи Маргєлова
«Кетавр», «Реатавр» і генеральський синок
А що ще зробив у ПДВ «дядя Вася»? Кажуть про реформи. Кажуть про перетворення ПДВ на найпотужнішу силу в радянській армії… Але якщо уважніше придивитися, то нічого особливого.
Найбільш революційною вважається ідея Маргєлова скидати з літака бойові машини разом із екіпажем. Для цього була спочатку створена спеціальна парашутна система «Кентавр» (1971 р.). А пізніше безплатформна парашутно-реактивна система «Реактавр» (1976 р.).
Довідка. Система "Реактавр" (реактивний кентавр) мала лише один купол площею 540 квадратних метрів («Кентавр» десантувався на п'яти куполах по 760 квадратних метрів). Швидкість зниження на ній була в 4 рази вище, ніж на “Кентаврі”. Загальмувати систему перед самою землею повинен був блок із трьох реактивних двигунів м'якої посадки та два пінопластові амортизаційні бруси під днищем БМД. У психофізичному відношенні десантнику було набагато важче (велике перевантаження, оглушливий рев і гуркіт). Проте різко зменшилася вразливість від вогню противника і час від моменту викидання з літака до приведення БМД в бойове становище.
Десантники рашки досі пишаються цими системами. Кажуть, що у всьому світі не має аналогів.
Звісно, коли ми чуємо «аналоговнєт», то виникають сумніви. Більш детальний аналіз показав, що на Заході цю ідею просто вважали ідіотизмом. Тому і не створювали аналогів.
А справа в тому, що в той час розвиток радарів та зенітно-ракетних військ (ЗРВ) ставив під питання саме існування ПДВ. Принаймні у «класичному форматі 1960-х». Літаки з десантом почали збивати «на раз-два». А десантників — розстрілювати ще у повітрі. І добивати на землі. Сенс ПДВ різко падав. «Дяді Васі» треба було рятувати свої війська. І він «додумався».
До чого? До піар-проекту. Як у Шойгу. Він вирішив, що вистачить показати «старцям» з Політбюро щось «аналоговнєтнє». Фантастичне. Типу «космічне» (в той час шли «космічні перегони» між США та СРСР). Цей проект повинен був зберегтися йому самому, як командуючому та зберегти ПДВ. Ціна успіху — життя та здоров’я десантників. Але ви ж знаєте: «ми за ценой нє постоїм».
«Космосу» в проектах «Дяді Васі» було достатньо. Для перших показових випробувань «Кентравра», що проводились за участю сина Маргєлова, використали «космічні крісла». Щоб у генеральского синка хребет не провалися через дупу. А для «Реатавра», крім крісел ще й ракетні двигуни гальмування.
Виглядало дійсно «космічно». Як і подавалося. Ось цитата: «Техніка десантації з екіпажем на реактивних системах дозволить ввести в бойову дивізію ПДВ не за сім діб, як раніше, а за 22 хвилини. Це стало серйозним козирем під час холодної війни».
До болю знайомий «штиль», до речі.
Але надурити «прохаваних» членів Політбюро було важко. Маргєлову повірили не до кінця, а швидке зростання сина Олександра (екстерном!!! закінчив Рязанское вище повітряно-десантне командне училище і Воєнну академію бронетанкових військ; за стрибок з «Кентавром» з старшого лейтенанта «стрибнув» у майори) «пригальмували.
Надалі генеральський синок рухався вже набагато повільніше. За героїчний стрибок з «Реатавра» представлений на героя СРСР. Але не дали (героя рашки маргєлівський синок отримав лише у 1996). А за 40 років з майора (1976-2016) «доповз» лише до полковника.
Винятково повільно рухався по службі цей генеральський синок. Правда ж?! Підвищення у званні раз на 20 років — це, мабуть, рекорд…
А як же ж так то?! Тато, десантник № 1. Він разом із сином зробив велетенський аналоговнєтний прорив, просто революцію у десантуванні… Але потім його із сином забувають та буквально ігнорують. Ніхто не пишається їх досягненнями. Дуууже довго… Аж до поразки у першій чеченській війні.
Так молодший Маргєлов робив далі всі ці 40 років? Відомо лише, що з середини 1990-х з чиєїсь подачі почав активно паразитувати на імені батька. Але про це детальніше вже у іншій статті.
Десантний шовінізм
І ось нарешті, на солодке, найголовніше «досягнення» «Дяді Васі». Що робить його «Десантником № 1».
Він, парапарам! Створив!!! Десан-т-н-и-й шоовііініііізм!!!
Що то таке? Ось визначення.
Десантний шовінізм — виняткове шанування десантниками власного роду військ і самих себе, що супроводжується високим ступенем зневаги до інших родів військ. Є складовою психологічної підготовки десантників з першого дня служби. Основний девіз десантного шовінізму: «Ніхто, крім нас».
А все почалося… Хто здогадався? Вірно, з форми. Спочатку офіцерам дозволили носити форму військово-повітряних сил, а рядовим — блакитні погони та петлиці. Потім берети (спочатку малинові, а лише потім блакитні) і, звісно, знамениті тільняшки.
Що дурня тішить? Красива форма, яка подобається дівчатам.
Правда, одныэъ форми б не вистачило. Потрыбно було постійне «промивання мізків». Зразки для цього створював сам «Дядя Вася». Ось цитати великого Мао, ой, вибачте великого Маргєлова:
У разі війни хлопці в блакитних беретах будуть кинуті в пащу агресору, щоб розірвати цю пащу.
ВДВ - це мужність вищого класу, хоробрість першої категорії, бойова готовність номер один.
Десантник - це концентрована воля, сильний характер та вміння йти на ризик.
Той, хто носить, або будь-коли носив блакитні погони з десантними емблемами, все життя з гордістю вимовлятиме слова: «Я — десантник!»
Цих хлопців у блакитних беретах неможливо зламати, налякати морально та фізично. Хоч мені 68, але з ними я піду куди завгодно. За ніч ми виріжемо пів-Румунії, за тиждень захопимо Європу. Жаль тільки, що служити їм всього 2 роки, а то я зробив би з них справжніх головорізів.
«Родзинка» — масове «вивчення» десантниками основ рукопашного бою. Мабуть у всіх нас десантник асоціюється з публічним показом псевдобойових мистецтв: кілька вправ з карате чи самбо; розбивання цеглин головою, ногою чи кулаком, показові штучні двобої… Реально десантники срочної служби такими навичками оволодівають дуже поверхово, але на піар-показах все виглядає дуже красиво.
Але в реальному сучасному бою ніхто не йде стінка на стінку. Це повна дурня. Потрібна лише особливим спецпідрозділам.
Найганебнішим проявом десантного шовінізму є святкування дня десантника 2 серпня… Ми всі бачили те неподобство. Тому ви в курсі і я коротко. Світлина нагадає краще за мене.
Так що ж, по суті, зробив Маргєлов? За що його вважають «Десантником № 1»?
За те, що подарував десантникам «вялчіє»… Зіграв на самому примітнивному основному інстинкті: інстинкті ранжування. І все. Звеличуючи підлеглих, свій рід військ, він звеличився сам… Став іконою. А потім «скрєпою» рашизму.
Маргєлов зробив для десантників теж саме, що потім зробив пуйло для всіх мешканців рашки. Чому обожнюють пуйла? Бо він подарував простим людям «ВЯЛІЧІЄ».
Це рангове почуття біохімічно забезпечується найпотужнішим нейрогомоном нейронаркотиком. Головне, що цей дурман халявний. Достатньо лише весь час торочити всім, що вони виняткові і кращі за всіх. І все. Люди ваші навік.
Основні відмінності Маргелова від пуйла — останній кгбіст, тому, перш за все створив створив особливу «ауру» спеслужбістів — таємних агентів. Маргєлов подарував «вялічіє» лише десантникам». Пуйло — всім мешканцям рашки.
Отже, Маргєлов — це такий собі мікропуйло. Серед десантників.
Замість висновка: про нечисте сумління Магєлова
Не українець, не герой, не десантник № 1. А совок, окупант. Та ще й військовий шоу-мен. Типу Шойгу з його танковим біатлоном. Так його оцінило керівництво срср, перед тим як відправити у відставку в 1979 році.
Героя і десантника № 1 один з Маргєлова будуть ліпити вже у середині 1990-х. Бо після побиття у першій чеченнській війні «вялічіє» російської армії почало швидко здуватися. Треба було терміново створити міфи про «велікаю» і «непабедімаю». І фігура Маргєлова-старшого для цього підходила.
І ще… Трохи від мене. Особистого.
Якою ж падлюкою треба бути, щоб зневажати самому та вчити зневажати інших той рід військ, який зробив тебе генерал-майором та героєм срср?!
Цікаво, як той Маргєлов дивився потім в очі своїм однополчанам? Гидував ними? Чи вони гидували ним?
