Культ Василя Маргєлова — ширма для створення в Україні мережі ворожих агентів

Скрєпний «дядя Вася»

Наприкінці 1980-х, тобто що ще в процесі розвалу ссср, певні кола в середовищі совєтської номенклатури почали шукати “скрєпи”, які змогли б замінити комуністичну ідеологію і зберегти єдність радянських республік.

Певні “скрепи” були  розраховані на самі широкі кола, а частина — лише на певні групи населення. Частину “скреп” просто видумали. А деякі дістали з темної комори минулого та трохи «підрихтували».

Так, для тих етносів, які до узурпації влади більшовиками були православними, ідеологи повернули “у стрій” московське православ’я. І не дивно. Ця імперська “скрєпа” була перевірена часом та могла охопити всіх слов’янських «совків». Що, до речі, і сталося. Величезний плюс: організаційна структура скрепи у вигляді церкви вже існувала. І головне: надійно контролювалася кдб-фсб.

Проте,  кдбешно-фсбешне православ’я спрацьовувало охоплювало не всі верстви населення колишнього ссср. Частина згадала про іслам, частина пішлаа у «штунду». А хтось зберіг вірність «совєтам» та залишився атеїстом.

Потрібні були інші, більш вузько спеціалізовані скрєпи. Тому для колишніх та майбутніх десантників із країн СНД спецслужбами РФ у середині 1990-х була виготовлена нова локальна “скрепа”. Її можна умовно назвати “дядя Вася Маргєлов — десантник № 1”.

За задумом російських спецслужб ця “скрепа” повинна була об’єднати всіх десантників країн СНД навколо фігури “дяді Васі” та створити у їх середовищі бойове братство ветеранів, орієнтоване на шанування ссср та її самозваного спадкоємця: пуйловської рашки.

Я вже писав про життя та діяльність совєтського генерала Василя Маргєлова, якого дехто з мешканців України чомусь вважає українцем, героєм, творцем повітряно-десантних військ та «десантником № 1». Всі ці положення -фейки. Кому цікава тема: ху із маргєлов, почніть ознайомлення саме з цієї статті.

Перед вами ж друга стаття моєї особистої «маргєліани». На цей раз я спробую докладно розповісти про те коли, хто і чому створив культ «дяді Васі» Маргєлова. На кого він був розрахований в першу чергу, а кого повинен був ввести в оману.

Почну з того, що в ссср генерала армії В.Маргєлова ніяк не вшановували у вищому керівництві країни. Тобто для керівників ссср він не був героєм та «десантником № 1». Таким його зробили пізніше. Автори відповідної «скрепи».

При цьому діяли за «класичною» схемою: для тих, хто не пам’ятає, як то було, совєтське морозиво та ковбаса за 2.20 можуть стати найсмачнішими. А «дядя Вася» — «десантник № 1».

Як оцінювали Маргєлова в ссср?

Найбільш об’єктивну оцінку «здобуткам» Маргєлова на посаді командувача ПДВ ссср, на мою думку, дало тогочасне вище керівництво радянського союзу: його кишнули з посади під час конфликту срср з комуністичним Китаєм. Тобто напередодні війни, яка мала шанс стати ядерною!

Увага! Якщо «Дядя Вася» був такий крутий, як нам кажуть зараз «маргєлівці», то його повинні були, як  мінімум, залишити на посаді. Або ж, навіть, підвищити. У посаді чи званні. Наприклад, дати звання маршала ссср. А його просто відправили на почесний відпочинок у групу генеральних інспекторів при міноборони ссср. 

Історична довідка. До групи генеральних інспекторів в ссср відправляли задля збереження звичного для колишніх військових середовища та привілеїв. Члени цієї групи отримували попередній оклад, їм надавалися службова машина (при використанні у неслужбових справах — за попередньою заявкою та компенсацією за бензин) та державна дача. За кожним членом групи закріплювався референт та помічник-ад'ютант (на посаді підполковника). Приїжджали генінспектори на роботу до 10-ї години ранку і всього три дні на тиждень — понеділок, середа та п'ятниця. Тут маршали, генерали та адмірали ніби-то продовжували служити: проводили інспекторські поїздки до військ, вели депутатську, військово-наукову роботу, писали книги з військової справи та мемуари.

Щоб відставка не була такою гіркою, В.Маргєлову дали наостанок ще один, четвертий орден леніна.

І знову увага: не зірку героя ссср, ні нового звання… А лише орден леніна!

А ось  тут важливо згадати, що в період «брєжнєвського застою» нагород особливо не жаліли…

Своє останнє звання генерал армії В.Маргєлов отримав у 1967 р. На момент почесної відправки його у клуб військових пенсіонерів пройшло аж 11,5 років… Якщо ж «дядя Вася» дійсно був «десантником № 1 ссср», то чому його в, кінці кінців, не зробили за це маршалом?

Подивимося і в інший бік. Якщо В.Маргєлов був такий крутий, то чому його не зробили хоча б кандидатом в члени цк кпсс?

А чи були прценденти? Може туди просто не пускали військових? Ні! Пускали! Та ще й як. Ось наприклад, адмірал В.П. Маслов, командуючий Тихоокеанським флотом (11 вересня 1974 — 31 серпня 1979) у 1976 році, тобто ще тоді, коли командував  флотом, став кандидатом в члени цк кпсс…

А ось «легендарного» В.Маргєлова ні в званні не підвищували, ні до вищого керівництва країною не запрошували…

Не змінилося нічого і після смерті «десантника №1 у 1990 р. Про нього просто забули після звільнення.

Ну… Майже.

Наказом Міністра оборони СРСР від 20 квітня 1985 р. В. Ф. Маргєлов зарахований Почесним солдатом до списків 76-ї Псковської дивізії ВДВ.

І це був пік його шанування за часів ссср…

Отже, висновок: з часу звільнення (1979) і до смерті (1990) керівництво ссср не сприймало Маргєлова як унікальну людину. А тим більше, як «десантника № 1″…

Так хто ж це придумав?

Хто реально пам’ятав «дядю Васю» у 1980-90-х роках?

Певна пам’ять про «десантного батю» збереглася у колах совєтських десантників 1980-90-х років.

Частина з них пройшла «м’ясорубку» Афганістану. І там, за їх же свідченнями, позитивні згадки про «батю» допомогали вижити. Пам’ять про це зберігається у пам’яті т. зв. «афганців» до сьогоднішнього дня. Дізнався я про це із їх реакції на мою критику «дяді Васі». Для них це «святе»…

І не дивно. Бо афганці-десантники — це саме та група людей, яка, за задумом творців культу В.Маргєлова, повинна була стати «баєвим атрядом барьби за вазраждєніє ссср». І, на жаль, стала. Правда, не всі. Але зараз чітко видно один факт: більшість завзятих «маргєлівців» — це «афганці». Або їх «вихованці».

Рашці конче були потрібні герої

Перші ознаки повернення інтересу державних ідеологів РФ до фігури «дяді Васі» чітко відслідковується в середині 1990-х.

Причина: поразка збройних сил рашки у першій російсько-чеченській війні. «Нєпабєдімая і лєгендарная» отримала по пиці від повсталого народу. Як і в Афганістані. Це був сором. І десантників, яких «дядя Вася» виховував як нездоланних суперменів, почало «калбасіть нє па деєтскі».

Але емоції десантників ні на що не впливали. А ось поразка та фактичне визнання рашкою незалежності республіки Ічкерія (чечні) дуже вдарила по авторитету армії та вищої державної влади тогочасної РФ. Треба було рятувати ситуацію.

Реваншизм

Відзначимо, що саме в другій половнині 1990-х у вищих владних колах Рф почала формуватися ідеологія  реваншу.

При цьому сенс реваншу поступово зростав. Як мильна бульбашка. Від реваншу в чечні до «можєм павтаріть» у світовому масштабі.

Коли з’вився суспільний та державний запит на реванш,  ідеологи режиму швидко включились і створили комплекс пропагандистських заходів.

Серед них було й повернення у громадську свідомість фігури «дяді Васі десантника». Точніше, міфу про «дядю Васю», який би надихав.

Ця тема тема просто «просилася» у «проработку». Адже сприятлива для цього група («афганці» та ветерани першої чеченської війни) вже існувала.

Наявність у ключовій аудиторії «афганців» з усіх країн СНД підштовхнула пропагандистів зробити культ  В.Маргєлова «інтернаціональним», тобто орієнтованим не лише на мешканців рашки, а й мешканців усих колишніх республік ссср. Зокрема, України.

Для чого? Для створення 5-ї колони РФ у цих країнах. Бо реванш вже включав ідею відтворення ссср.

Скрепи «герої-афганці», «бойове братство» та спілки десантників

При цьому треба зважати на те, що скрєпа «дядя Вася» — це не єдина «скрепа» розрахована на десантників, «афганців», ветеранів та військових. І, навіть не найбільша.

Справа в тому,  що не всі десантники були афганцями, а серед «афганців» не всі були десантниками. І серед ветеранів совєтських воєн (спеціальних військових операцій, СВО) не всі були були в «Афгані».

Щоб охопити всіх творці ідеології рашизму зліпили ще три «скрепи». Перша — союзи десантників. Друга — союзи «воїнів-інтернаціоналістів Афганістану». Третя — «боєвое братство», яке включало в себе всіх «ветеранів локальних війн і воєнних конфликтів», тобто всіх совєтських СВО.

Ось так і сталося , що чотири «скрепи»: «дядя Вася», «союзи десантників», «воїни-інтернаціоналісти, герої Афганстану» та «боєвоє братсво» розвивалися паралельно. Та міцно підтримували одна одну.

Кожна із вказаних «скрєп» заслуговує на окремий розгляд. Але ми пока що зупинимося на першій: «дядя Вася».

«Перша ластівка»

Створення «скрепи» «дядя Вася» почалося з присвоєння Олександру Маргєлову звання героя рф.

Ху із Олександр Маргєлов? — спитаєте ви.

Відповім: «Пєрвий космонавт ВДВ». Майже жарт. А більше серьйозно — це син генерала Василя Маргєлова. Правда, молодший. І схоже, найспецифічніший. Поки батько був у силі, його кар’єра швидко зростала. Після відставки батька Олександр втратив майже все…

Отже, мотивація у Олександра була потужна. А ще з’явилась сильна протекція. Від другого сина В.Маргєлова, Віталія. Але про це трохи пізніше. Поки що кілька слів про Олександра.

Історія «визнання» «подвигу» Олександра Маргєлова

«Тріжди ардєнопросєц»

Треба зазначити, що Олександр Маргєлов — це персонаж, яких ще в часи ссср називали «тріжди ардєнопросєц, тріжди нє далі».

І це не метафора, а історичний факт. Татусь подавав сина на нагородження званням героя ссср дійсно тричі. І йому тричі відмовляли.

Далі пряма мова від самого «ардєнопросца»:  «1976 року не встигли до чергового партійного з’їзду. Переписали представлення, але наприкінці квітня цього року помер міністр оборони маршал Гречко. Знову переписали, але помер міністр авіаційної промисловості Дементьєв. Новий міністр оборони маршал Устинов не зміг дочекатися спільної доповіді своїх перших заступників за значенням «Реактавра» для військ»…

Треба зауважити, що Олександр замовчує суттєву деталь: його у 1977 р. вже нагородили за десант на «Реактаврі». Орденом червоного прапора. Отже, керівництво ссср вирішило, що подія на героя ссср «не тягне».

Підкузьмив тата

Якщо Олександр Маргєлов не бреше, то його батько ризикував своєю кар’єрою заради нього. Не виключено, що саме ця настирливість прискорила звільнення «дяді Васі» у 1979 р. Це, звісно, припущення. За надмірну любов до синочка не звільняють, але могли втратити повагу.

Основна причина звільнення В.Маргєлова — смерть міністра оборони ссср А. Гречко.  Суттєва деталь: у А. Гречко з В.Маргєловим було спільне бойове минуле: придушення «чехословацької весни» 1968 р.

А от з новим міністром оброни Д. Устіновим такого спільного бойового минулого не було. І в принципі, не могло бути. Адже Устінов — особливий генерал. Він причетний до розробки та випуску нової військової техніки. Мав відношення до ракетної і космічної галузі (за політ Ю. Гагаріна отримав героя соцпраці). І схоже, що саме він адекватно оцінив «аналоговнєтний» маргєлівський «Реатавр». І саме тому Маргєлови піймали облизня. Олександру не дали героя, а Василя попросили піти на відпочинок.

«І відєл я как становится взлєтом паденьє…»

Після звільнення тата у долі генеральського синочка почалося швидке падіння. За батька О. Маргєлов стрімко став майором . А після того, як батька турнули (1979), залишив службу (1980).

16 років Олександр був просто відставним майором десанту. Але спецслужби рашки почали шукати нових «героїв». І згадали про «ВДВ», «дядю Васю» та його улублену фішку з назвою «десантний шовінізм». Ось на цій «волнє» О. Маргєлову «снова пашла карта».

У 1996 р. Олександру «нарешті» дали героя. Тільки не ссср, а рашки. Це був аванс та перший камінь у культ В.Маргєлова.

Новий злет О.Магєлова цілком і повністю пов’язаний з роботою над завданням спецслужб рашки: перетворити образ «дяді Васі» на образ «билінного гєроя» («десантника № 1», «творця ВДВ»). Але це лише  перший крок. Далі створити за кордоном рашки обєднання десантників, які будуть легальним прикритям («кришей») роботи спецслужб рашки.

Задум спецслужб був простий і ефективний: якщо відставним десантникам бескоштовно повернути їх «вялічіє», то вони будуть в захваті і, як мінімум, стануть «перєдовим атрядом» культу В. Маргєлова. І будуть любити  ссср (рашку) не тільки за «вкуснає мароженноє», а й за «дядю Васю». А навіть це «дорогова стоіт».

А от план максимум рашистських спецслужб — це «кафєтка»: створити з маргєлівців «халявний десант» у тилу ворогів рашки. П’яту колону «любітєлєй ссср». Правда, круто? І спрацювало ж…

«Родіна снова нє оценіла»

Правда, другого героя рашки за підготовку України, Білорусі та Молдови до рашистської окупації Олександру Маргєлову не дали. Лише медальку. 1 серпня 2015 р. О.Маргєлова нагородили медаллю “За захист Криму”.

На світлині О.Маргєлов або сумний, або вже дуже п’яний. Може медалька за номером 5801 його не дуже тішить (карма «ардєнопросця»). Або робота над культом В. Маргєлова, пов’язана з регулярним «употрєблєнієм», його вже підкосила здоров’я.

Так чи інакше в липні 2016 «герой» рашки О.Маргєлов звільнив світ від своєї присутності. А пожив би ще трохи, то може й отримав би 2 греоя рашки… Хто зна…

Сімейний підряд по возвеличуванню батька

Достеменно невідомо, хто автор ідеї створення культу В.Маргєлова. Я припускаю, ідея народилась в голові одного з синів Маргєлова. А їх було п’ятеро.

В мене є дві версії з цього питання. Перша кандидатура на авторство — другий син Віталій. Він з усіх синів найрозумніший та найуспішний. До речі, він не пішов «стопамі атца». Став не десантником, а розвідником.

Найвища кар’рна точка Віталія Маргєлова:  посада заступника директора Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації з оперативних питань (1997-2003). Дослужився до генерал-полковника та пережив усіх своїх братів. Його син Михайло — відомий політик та дипломат у рашці. А за сумісництвом — розвідник. Як і тато. Сенатор у державній думі. З березня 2014 року знаходиться в канадському «чорному списку» серед офіційних осіб Росії, які потрапили під санкції через ситуацію в Україні.

Друга кандидатура на авторство — старший син В.Маргєлова Геннадій. Поки батько був у силі, він так само стрімко зростав, як і інші сини. Був десантником. Доріс аж до генерал-майора (1973). Але після усунення батька у 1979 р. він «раптово» перейшов на посаду викладача у військових вишах (1979-1988).

Є цікавий для нас момент: саме Геннадій Маргєлов був одним із організаторів руху ветеранів повітряно-десантних військ. Саме цей рух стане цільовою аудиторією «культу Маргєлова». А, отже, ідея про масштабне ідеологічне розкручування «дяді Васі» могла народитися саме в голові Геннадія.

Припускаю, що у сімейному підряді під назвою «Дядя Вася — десантник № 1» ролі розподілилися наступним чином. «Культ Василя Маргєлова» у середовищі ветеранів-десантників, зокрема і «афганців» міг започаткувати його страший син Генадій. Потім естафету старшого підхопив наймолодший Олександр. Але все це відбувалося за потужної підтримки другого Віталія, спецслужбіста. Та за участі Василя (близнюк Олександра).

Постсовкове «бойове братство»

26 грудня 1997 р. в Москві пройшов перший всеросійський з’їзд ветеранів локальних воєн та військових конфліктів. Він створив Союз громадських об’єднань “бойове братство (далі ББ)”.

На момент створення ББ об’єднувала учhttps://bbratstvo.com/асників 35 воєн та конфліктів на територіях 19 країн світу, ветеранів бойових дій Збройних сил, МВС Росії, Прикордонної служби ФСБ, Служби зовнішньої розвідки, підрозділів спецназу, інвалідів Афганістану та інших гарячих точок, медиків-інтернаціоналістів. Головою ББ обрано генерал-полковника Бориса Громова.

Вістря «ББ» з самого початку було спрямоване проти України. Тому й очільника підібрали відповідного.

Біографічна довідка. Борис Громов під час війни в Афганістані тричі проходив службу в частинах Обмеженого контингенту (1980 - 1982, 1985 - 1986, 1987-1989). За успіхи та отриав звання героя ссср та генерал-полковника. Керував виведенням окупаційних совєтських військ з Афганістану. З лютого 1989 р. був призначений командувачем військ Київського військового округу. Тоді ж став кандидатом у члени цк кпсс. У 1990-1991 рр. - член політбюро цк компартії України. Зараз знаходиться під санціями України. Офіційне формулювання причини накладення санкцій: "Обіймаючи посаду голови всеросійської громадської організації ветеранів "Бойове братство" (статутними цілями якого є, зокрема, військово-патріотичне виховання молоді та підтримання довіри суспільства до дій держави) формує повістку відповідно до кремлівських наративів на підтримку необхідності ведення війни в Україні. Особисто висловлювався на підтримку дій президента РФ та війни в Україні".  

Українські «афганці» не пасли задніх. І з самого початку потужно співпрацювали з «афганцями» інших республік. 17 березня 1998 р. у Севастополі ветеранські організації Білорусії, Росії та України уклали Договір про створення Міжнародного союзу організацій ветеранів (учасників) локальних воєн та військових конфліктів «Бойове братство – без кордонів» та обрали першим його головою – голову Української спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) (далі УСВА) Сергія Васильовича Червонописького.

Біографічна довідка. Червонописький народився в Черкасах. Закінчив рязанське вище повітряно-десантне училище. Воював проти афганського народу до 1981 р. Наслідки: втратив обидві ноги та отримав два ордени червоної зірки. З 1983 р. робить кар'єру у комсомолі. З 1986 р. перший секретар черкаського міськкому комсомолу (лксму). З 1990 року і до сьогодні – голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). У 1989-1991 р. народний депутат ссср від за ковтою комсомолу. Заступник голови комітету ЗС ссср у справах воїнів-інтернаціоналістів, член комітету ЗС ссср із міжнародних справ. У 1989 р. на I З'їзді народних депутатів ссср виступив проти А. Сахарова, що стало початком гучних нападок на адресу академіка. Не розгубився і після здобуття Україною незалежності. У 1992—1996 роках — голова Комітету ветеранів війни в Афганістані та військові конфлікти в інших країнах при Президенті України (Кравчук, Кучма). У 1997—2000 роках голова Комітету у справах ветеранів війни та військових конфліктів в іноземних державах при Кабінеті Міністрів України. 1999 року закінчив Національну академію внутрішніх справ МВС України. У 2000-2005 роках - голова Державного комітету України у справах ветеранів. У 2006-2007 роках - народний депутат Верховної Ради України 5-го скликання від соціалістичної партії України. Отримав дуже специфічні іноземні нагороди. Орден Пошани (1999, Білорусь), Орден Дружби (1999, РФ), медаль «На згадку про 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану» (2005, Білорусь). Так країни-сусіди визнали "великий особистий внесок у розвиток та зміцнення взаємодії рухів ветеранів війни в Афганістані Білорусії, Росії та України, плідну військово-патріотичну роботу".  Нагороди в Україні також специфічні. Від Кучми Орден Богдана Хмельницького III ступеня (1997);  Орден Данила Галицького (2003).  Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007) від Ющенка отримати відмовився. А ось від Януковича отримав Герой України з врученням ордена Держави (2012). 

Правда, Червонопиському довго поправити не дали. У 1999 р. малорос Червонописький змушений був передати владу над міжнародним союзом ББ великоросу Б.Громову.

А ось УСПА пан Червонописький очолює досі. Саме він в Україні є головним «маргєлівцем». І драйвером маргєлівського руху.

Репліка. Людина поряд з Червонопиським на світлині зовні дуже нагадує І. Смешка. Прикольно, якщо це він...

Для підтвердження своїх слів про те, що головний маргєлівець в Україні — це саме Червонописький, надаю посилання на панегирик В. Маргєлову з фотографією його сина Олександра, розміщений на сайті УСВА.

Взагалі, всім раджу уважно промоніторити цей сайт. Особливо СБУ. Він просто переповнений рашистськими наративами.

Перший пам’ятник В.Маргєлову в Україні

Час йшов, маргєлівська «скрєпа» зміцнювалась зусиллями його синів та численних маргєлівців. Основна активність культу В.Маргєлова була спрямова саме на Україну.

Наприкінці 1990-х у українських маргєлівців з УСВА та його сина Олександра Маргєлов виник масштабний задум: поставити «дяді Васі» перший пам’ятник.

Перший не лише в Україні, а взагалі! Розумієте?!

І у них все. вийшло. 2 серпня 2000 р., тобто в день десатників, на відзнаку 55-річчя перемоги у т.зв. великій вітчизняній війні в Дніпропетровську (нині м.Дніпро) урочисто відкрили перший пам’ятник «дяді Васі».

Формальна причина — він 1908 р. народився в Катеринославі. Реальна — при владі в Україні тоді знаходився саме «дніпропетровський клан» на чолі з Кучмою. Дніпропетровськ на той час — це ніби осердя України.

Справді, В.Маргєлов народився в Катеринославі. І все. Більше ніякого відношення до Дніпропетровська «десантник № 1» не мав.

Але тоді мало кого цікавили такі деталі. Владі захотілося і все. І взагалі не до того було. Бо другий президентський термін став для Л.Кучми (1999-2005) і України надзвичайно буремним. Напруження у суспільстві наростало. З’явилась «Українська Правда». Вбили Гонгадзе. А потім всесвітньо відомий «касетний скандал». Масові протести «Україна без Кучми»…

На цьому фоні встановлення першого пам’ятника В. Маргєлову пройшло майже не поміченим. І даремно, до речі.

З того моменту факт народження Маргєлова в Катеринославі, підкриплений пам’ятником, відіграє ключову роль в українському варіанті культу Маргєлова.

Він дає місцевим “маргелівцям” формальні підстави говорити, що «дядя Вася» нібито українець. І “наш”.  І нікого вже не цікавить, що коли Василю було 2 місяці батьки відвезли його з Катеринослава до своїх рідних Костюковичів (Білорусь). Головне — «місце застовбити».

Активізація у першій половині 2000-х

На початку 2000-х почалась потужна розгонка “культу Маргєлова” в інтернеті. Переважно в російському та російськомовному його сегменті. Був створений сайт присвячений Маргелову (доменне ім’я margelov.com наразі вільне і продається).

В 2003 р. Олександр Маргєлова Олександр на пару із своїм братом близнюком Василем опублікували “програмну працю” культу Маргєлова:  “Генерал армії Маргєлов”. Правда, така назва була дуже нейтральною. І згодом цю книжку починають публікувати під назвою «Десантник № 1 генерал армії Маргєлов».

В тому ж 2003 році створено сайт “Десантура.Ру — про десант без кордонів” (https://desantura.ru). Одночасно створено «Всеросійську спілка громадських об’єднань ветеранів десантних військ «Спілка десантників Росії», що активно співпрацює з «бойовим братством».

У 2008 р. з’явився «Міжнародний союз десантників», що об’єднав десантників з  з рашки, України, Казахстану, Білорусі, Придністров’я, Молдови, Литви, Латвії, Естонії, Німеччини, Республіки Сербської, США. Звісно, що керівництво «союзу» в Москві.

Всі ці організації, як і інші подібні, стали осередками боротьби за відновлення ссср в пострсовєтських республіках.

Вказані організації почали активно славити В.Маргєлова, як «ікону» «ВДВ». Панегирики йому з’явились на всіх тематичних сайтах.

У Вікіпедії на багатьох мовах маргєлівці написали купу хвалебних та брехливих біографій «десантника № 1».

Вплив Помаранчової революції

Можливо, активізація маргєлівщини у першій половині 2000-х була закономірним явищем.  Є певні підстави припускати, що ця “скрєпа” повинна була спрацювати під час та після виборів Президента України ще у далекому 2004 р. Як зброя проти незалежності України та за відтворення СРСР. Але не так сталося, як гадалося.

Поразка прибічників В.Януковича та обрання Президентом України В.Ющенка пригальмували процесс розкручування “культу Маргєлова” в Україні. Пригальмували, але, на жаль, не зупинили зовсім.

Культ В.Маргєлова продовжував набирати оберти. Правда, тепер основні події відбувались уже «на його батьківщині», тобто у рашці.

Культ В.Маргєлова стає частиною ідеології рашизму

Після обрання пуйла на другий термін у 2004 р. в рашці почала формуватись ідеологія рашизму. Культ культ Маргєлова легко в нього вписувався. Тому він отримав «нове дихання».

Наказом міністра оборони російської федерації № 182 від 6 травня 2005 р. засновано відомчу медаль мо рф “Генерал армії Маргєлов”.

Після указу пуйла № 549 від 31 травня 2006 р. в рашці кожен рік 2 серпня офіційно святкують день повітряно-десантних військ.

У тому ж 2006 р. Олександр Маргєлов заснував та очолив “Фонд сприяння військам спеціального призначення та ВДВ імені Героя Радянського Союзу, генерала армії В.Ф.Маргелова”.

У 2008 р. пишно відсвятковано сторіччя з дня народження “дяді Васі”. Весь 2008 рік оголошено роком В.Маргєлова. 

З’являється орден Маргєлова. Випускається купа поштової продукції з його зображенням. За підтримки уряду Москви, режисером Олегом Штромом знято восьмисерійний серіал “Десантний батя”. Штатний концертний ансамбль ПДВ РФ “Блакитні берети” створює пісні  “Прости нас, Василий Филиппович!” та “А дяди Васины войска!”.

Кульмінацією святкування 100-річчя В.Маргєлова став напад рашки на Сакартвело (Грузію), ключову роль у якому відіграли саме десантики (7 дивізія, 76 дивізія, 98 дивізія, 31 окрема бригада, 45 полк спецпризначення.

Культ В.Маргєлова при Януковичі

2010

Нове потужне піднесення “культу Маргєлова” в Україні почалося після обрання Президентом України В.Януковича. Хто бу сімнівався…

У 2010 році з’явився ще один пам’ятник “десантнику № 1”. У Херсоні. В центрі міста біля Палацу молоді. Відкриття відбувалося за участю братів Маргєлових: Олександра та, увага, Віталія Маргєлова.

Не пропустіть цю деталь! На відкриття пам’ятника приїхав колишній генерал-полковник служби зовнішньої розвідки рашки!!! 

Головними драйверами події були члени УСВА та активісти “Бойового Братства”. Проте «свої знайшлись, на жаль, і серед українських десантників: миколаївські десантники 79-ї окремої аеромобільної бригади на чолі із своїм командиром полковником К.Є. Масленниковим.

Цей пам’ятник «дяді Васі» особливий не тільки тим, що перший. Його викрали! Хто? Рашистські окупанти. Під час відступу з Херсона вони вивезли свої ключові реліквії: пам’ятники Г. Потьомкіну, О. Суворову, Ф. Ушакову та В. Маргєлову.

В тому ж 2010 році з’явився ще один пам’ятник «дяді Васі». І знову не в рашці. А де, як ви думаєте? У Молдові! Кишинів. І знову зусиллями десантників. Які до того якось не згадували про В.Маргєлова, а тут раптом «прокинулись».

2011

У наступному 2011 р. в Україні з’явилося аж три пам’ятника “дяді Васі”.

Перший в Сумах. Його знову відкривав особисто О.Маргєлов. Красномовна деталь: серед учасників був десантник-козак. З тих самих козаків, які потім будуть захоплювати Крим та Донбас.

Другий пам’ятник В.Маргєлову «чєкісти» поставили у Кривому Розі. Тут на відкритті Олександра Маргєлова вже не було. Але були московські попи.

Місце для пам’ятника обране тематично: там де концентрація рашистських “скрєп” вже і так зашкалювала: стояв пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам (афганцям) та церква Ікони Божої Матері “Взыскание погибших” (назва російською, бо не зміг перекласти без втрати змісту).

Третій пам’ятник Маргєлову з’явився у Львові. Правда, без зайвого розголосу. Пам’ятник поставлено на території військової частини А0284 (80-та окрема аеромобільна бригада).

Останній факт наочно демонструє, що “культ В.Маргєлова”, на жаль, активно підтримувався окремими представниками командування аеромобільних військ України.

2012-2013

3-х пам’ятників у 2011 р. маргєлівцям було мало.  В 2012 р. маргєліана продовжилась. Сталося три ключові події.

По-перше, маргєлівці добилися зміни назви десантних військ. До 2012 р. в Україні десантні війська мали назву аеро-мобільні війська (АеМВ). Але маргєлівцям дуже хотілося повернути абревіатуру ВДВ, яку б можна було розшифровувати як «війська дяді Васі». І Янукович зробив їм подарунок: з 2012 по 2017 у Україні використовували назву Високомобільні десантні війська (ВДВ).

Історична довідка. У 2017 р. українські десантники вирішили максимально віддалитись від традицій "совка" та "маргєлівщнини". Тепер українські десантники гідно носять назву десантно-штурмові війська (ДШВ). Змінено і день святкування. Якщо "маргєлівці" і досі святкують 2 серпня, то українські десантники роблять це 21 листопада, у День Архістратига Михаїла. Змінився і колір беретів: з блакитного на краповий.

По-друге, голова Дніпропетровської облдержадміністрації О.Вілкул та тогочасний мер міста Дніпропетровськ І.Куліченко (в майбутньому організатор місцевого антимайдану), спільно вирішили, що В.Маргєлов є одним з 15 найвидантіших осіб, які мешкали або працювали у регіоні.

Так на день міста на площі ім. 80-річчя Дніпропетровської області (зараз Козацька) серед бронзових барельєфів отамана Сірка, Олеся Гончара і Леоніда Кучми з’явився барельєф «дяді Васі».

Завершив 2012 рік пам’ятник Маргєлову в Маріуполі. Ініціатори і організатори: Донецька обласна громадська організація ветеранів Повітряно-десантних військ «Союз десантників» та Приазовська асоціація ветеранів Афганістану. Як завжди, на відкритті був О.Маргєлов.

У 2013 р. ще один пам’ятник “дяді Васі” поставлено перед штабом 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир, Україна). Це був останній пам’ятник перед нападом рашки на Україну.

Пам’ятник В.Маргєлову — чорна мітка?

Привертає увагу одна обставина: культ В. Маргєлова найактивніше розкручувався рашкою у тих країнах, які вона планувала захопити у першу чергу: Україна, Білорусь, Молдова.

Отже, культ «дяді Васі» був складовою частиною гібридної ідеологічно-інформаційної війни. Та центром об’єднання просовєтські налаштованих колишніх десантників і «афганців». Для встановлення окупаційної диктатури. Щоб разом з окупантами здійснити т.зв. «денацікацію».

2014 — війна і культ В.Маргєлова

Не зважаючи на те, що культ В.Маргєлова мав відверто антиукраїнський характер, українська влада, особливо на місцях, це толерувала. Причина не зрозуміла. Або влада не до кінця усвідомлювала, що діється. Або все розуміла, але просто чекала пуйла-визволителя.

Бо деякі факти просто шокують. Наприклад, ніхто у владі не звернув належну увагу на те, що пам’ятники маргєлівці з рашки почали активно встановлювати пам’ятники «дяді Васі» на українських окупованих територіях.

Так, 7 червня 2014 р. пам’ятник В.Маргєлову встановлено в анексованому Сімферополі!  Цікава деталь: на відкритті не було О.Маргєлова…

І що українська влада?! А нічого. Ніхто не збирався зносити пам’ятники В.Маргєлову. Ніхто не планував зацікавитись тими, хто сприяв їх встановленню… Більш того, не відмовились від подальшого вшановування «дяді Васі» навіть тоді, коли на Донбасі йшли криваві бої з «іхтамнєтами».

Так у кінці липня 2014 р. міська рада Кременчука дала місцевим «бойовим братчикам» дозвіл на встановлення у парку воїнів-інтернаціоналістів меморіальної дошки В. Маргєлову…

І родзинка — дошка висіла до початку травня 2023 р.!!! Бо влада була проти її демонтажу!

Кременчуцька філія «бойового братства»

Ініціатори встановлення дошки В.Маргєлову стало, увага, кременчуцьке «Об’єднання ветеранів війни та військових конфліктів «Бойове братство». 

Історична довідка. Кременчуцьке об’єднання ветеранів війни та військових конфліктів «Бойове братство» створене у 2005 р. Її засновниками і власниками є Зубань Володимир Петрович, Курінний Петро Іванович, Фещенко Олег Володимирович,Грушевський Віталій Володимирович. Найбільш впливовими з них є В. Грушевський та О. Фещенко. Грушевський є директором, бенефеціаром і власником ТОВ "УКРНАДРАВИДОБУВАННЯ", ТОВ "НВО "НАФТОХІМІК", бенефіціаром і власником ПП "НВТО КРЕМЕНЧУК-ПЛАСТ", ТОВ "ПРГ" та просто власником МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "НОВА ХВИЛЯ", ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "БОЙОВЕ БРАТСТВО", ПП "РАДЕКС-УКРАЇНА", ГО "РІДНЕ МІСТО", ТОВ "УКРНАДРАВИДОБУВАННЯ". А Фещенко є директором КРЕМЕНЧУЦЬКА МІСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "РІДНЕ МІСТО", ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ "БОЙОВЕ БРАТСТВО", ГО "РІДНЕ МІСТО”, ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ВЕТЕРАНІВ-ІНВАЛІДІВ ВІЙНИ В АФГАНІСТАНІ ТА ІНШИХ ЛОКАЛЬНИХ ВІЙН" У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ. О. Фещенко є полковником запасу, десантником, учасником бойових дій в Афганістані. "Бойове братство" під головуванням О. Фещенка стверджує, що відроджує у Кременчуці справу патріотичного виховання молоді. Так, у 2005 р. «Бойове братство» започаткувало щорічну військово-спортивну гру «Патріот» для учнів старших класів всіх кременчуцьких шкіл на базі військової частини А1546. З того ж 2005 року організація проводить у Кременчуці єдиний в області фестиваль-конкурс патріотичної пісні «Про подвиги, про доблесть, про відвагу», присвячений визволенню України від німецько-фашистських загарбників. Щорічно «Бойове братство» організовує для ветеранів екскурсії та поїздки місцями бойової слави. Зокрема раніше до м. Севастополь. О. Фещенко у січні 2012 р. став лауреатом обласної премії ім. С.А.Ковпака, заснованої з метою сприяння військово-патріотичному вихованню молоді Полтавською обласною радою у 2010 р.

Для отримання дозволу ініціатори звично використано адмінресурс. Голова кременчуцького «ББ» О. Фещенко — депутат Полтавської обласної ради.  На чолі комісії, яка давала дозвіл — «афганець» Юрій Гриценко.  

Пам’ятники В.Маргєлову на окупованих територіях України

На завершення я хочу показати з ким у «одною строю» с тоять стоять керівники Кременчука та інших українських міст, де досі ще стоять пам’ятники В.Маргєлову. Може їм нарешті таки стане соромно…

• 7 червня 2014 р. пам’ятник В.Маргєлову встановлюється в анексованому Сімферополі.
• 18 липня 2015 р. пам’ятник В.Маргєлову встановлюється в окупованому Донецьку.
• 2 серпня 2020 р. пам’ятники В.Маргелову у захоплених рашистами Луганську та Феодосії.  

А якщо не стане соромно, то в мене виникає припущення, що наші маргєлівці очікують, що їм рашисти дадуть якусь нагороду: медальку чи орден. Як Олександру Маргєлову: за видатні досягнення в суспільно-патріотичній діяльності, спрямованої на відродження сили і могутності Росії?

І на останок, поки що лише пам’ятник В.Маргєлову зних з одного українського міста — з Херсону. Його вивезил самі рашисти. І були праві, бо його б точно знесли мешканці після визволення.

Але навіть коли всі пам’ятники «дяді Васі» знесуть, боротьба не закінчиться, бо повною перемогою буде знищення тих ворожих гнізд, які вникнили в Україні в процесі всі ці союзи десантників, афганців та бойові братства. Їх, як мінімум, повинні заборонити.