М.Грушевський досі лишається «іконою» Української Революції 1917-1923 років.
Але, на мою думку, це не правильно. Дуже-дуже не правильно! Та, навіть, шкідливо.
Якщо уважно придивитися до історії Української Революції 1917-1923 років, то стане зрозумілим, що М.Грушевський:
- Очолив революцію випадково: як компромісна фігура через брак згоди між українськими політичними діячами.
- Зайняв помилкову політичну позицію з ключового питання (автономістську).
- Виявився нікчемним політиком, який швидко втратив контроль над подіями і «віддав кермо» напівбільшовику В.Винниченку.
- Зрадив український народ, українську державу і Українську Революцію у самі найважчі та найтрагічніші часи (кінець квітня 1918-1923 рр.).
Можливо ви здивовані? І у вас іншка думка?
Розумію. Стереотипні уявлення інші. Але давайте думати разом.
Хто такий Михайло Грушевський?
Почну з позитиву. М.Грушевський це:
- видатний український історик;
- один з очільників першого етапу Української Революції 1917-1923 рр.;
- Голова Української Центральної Ради (далі УЦР).
Ну, на перший погляд, Грушевський — однозначно позитивний історичний діяч. Наш герой. Саме тому лише він один з усіх лідерів Української Революції 1917-1923 рр. зображений на наших грошах (50 гривнях).
Більш того, деякі дивні люди пропонують сприймати Грушевського як першого українського президента. Умовно, але все ж…
Мабуть в кожному українському місті є вулиця М.Грушевського. Його портрет ліплять у різних місцях.
«А чого б ні?!» — скаже мені частина читачів. І має на це право. Бо так нам з початку 90-х подавали історичну постать М.Грушевського.
Але чи заслуговує пан М.Грушевський на таку велику і всеосяжну шану?
Адже очолювана ним Українська Революція програла…
Більш того, програла саме через нього!
Чому я так думаю?
А давайте без рожевих окулярів поглянемо на події того часу.
М.Грушевський був, увага, автономістом і прибічником перебування автономної України у складі Росії… Чи то царської, чи то республіки. Не важливо якої Росії, але у її складі!
Запитайте зараз у будь-якого патріота України: а ти хотів би, щоб Україна вхлодила у якості автономії у склад федеративної Росії?
Впевнений, що того, хто так запитає, пошлють ще далі, ніж «руZZкій ваєнний карабль». Опа…
Так за що ми шануємо цього проросійського політика?!
А тепер давайте згадаємо, хто зараз веде себе аналогічно?
Правильно: Медведчук, Бойко, вся ОПЗЖ со товаріщі… Всі вони постійно говорять про союз з рашкою…
Гарна кумпанія для людини, яка зображена на українських 50 гривнях…
Виходить, що ми шануємо «любітеля руZZкаго міра» М.Грушевського?!
Ми шануємо М.Грушевського, який був у контрах з тими, хто з самого початку вів боротьбу за самостійність України, зокрема з самостійниками та їх лідером М.Міхновським.
Ми шануємо історика, який доволі випадково став політиком.
Ми шануємо політика, який був за союз з рашкою.
Ми шануємо політика, який був проти створення Української Армії.
Так, істориком він був гарним. А політиком, скажемо м’яко, ніяким. Маріонеткою в руках напівбільшовика В.Винниченка.
Хтось точно пам’ятає про те скільки часу Грушевський був одним з очільників Української Революції? Думаю, що так, але я не чув, щоб хтось робив наголос на тому, що він дуже швидко «зійшов з дистанції» і повернувся до написання книжок та підручників.
26 березня 1917 М.Грушевський приїхав до Києва, де його заочно обрали головою УЦР. І 29 квітня 1918 року відійшов від політичної діяльності після приходу до влади П.Скоропадського.
Тобто 1 рік і 1 місяць… Багато це?
Стосовно тривалості Української Революції є 3 точки зору. Ні у кого не має сумнівів щодо її початку. Суперечвки точаться про те, коли вона закінчилася. Одні стверджують, що у 1920 р, більшість зараз — у 1921 р. Я належу до третьої групи, яка вважає, що запекла повстанська боротьба українських селян та інтелігенції в союзі з вояками Армії УНР у 1921-1923 роках була останнім етапом Української Революції.
Візьмемо найменшу тривалість, а саме 3 роки. Навіть тоді виходить, що М.Грушевський був з українським народом лише у першій третині.
Як на мене, то самоусунення від політичної діяльності головного лідера — це зрада того народу, який його підтримав.
Стоп-стоп- стоп. Так може він за чей 1 рік і 1 місяць заклав фундамент української державності? А я причипився до того, що недовго тримався за кермо…
Державності кажете. Але основою держави завжди є незалежна Церква та своя Армія.
Чи підтримувала УЦР та її лдідери рух за автокефалію? Ні.
Чи створювала УЦР свою власну Армію? Ні. Реально позиція була непевною, половинчастою. З одного боку, серед лідерів УЦР панувало гасло самоозброєння народу, який сам себе захистить від будь-яких внутрішніх та зовнішніх ворогів.
Проте, знаю точно, что Грушевський боявся українських добровольців, які відмовлялися йти на фронт і хотіли залишитись у Києві, щоб захищати ту ж саму Українську Центральну Раду від тиску російських органів влади.
Знаю точно, що липні-серпні 1917 року Грушевський зрадив тих, хто хотів віддати життя за вільну Україну. Це історичний факт, який не заперечується. Але йому не надається правильне тлумачення.
В підручниках з історії України згадують про виступ полботківців та його придушення. Але жу, увага, М.Грушевський по суті зрадив українських військовиків-добровольців, що були у складі створених самостійниками українських полків імені Богдана Хмельницького та Павла Полуботка.
Мова йде про тих українських добровольців державників, які були справедливо обурені «договірняком» між Винниченком та Керенским. І причина була архіважливою, бо з рашкою «домовились» про відмову від української автономії (!!!), проголошеної у І Унівверсалі УЦР.
Тоді добровольці взяли реально владу в Києві та передали її УЦР. Ось вам, пан М.Грушевський реальна автономія. Беріть! Ми з вами!
І що?!
Цих героїв арештували і відправили з Києва на фронт. У реальну м’сорубку. Спочатку “полуботківців”. Від 5000 живими живими лише 5 осіб…
Це зрада чи ні?!
А потім на фронт відправили і повністю лояльних до Центральної Ради “богданівців”. Яких під час руху на фронт обстріляли з кулеметів російські війська Київського Військового Округу, вірні Тимчасовому Уряду і Керенському. Було вбито 31 богданівця.
На станції Пост-Волинський кірасири і донські козаки оточили й заарештували богданівців. Після роззброєння їх били прикладами, а деяких поранили шаблями. Порушена УЦР справа щодо цієї провокації так і не була завершена. На фронті зберігся від повного винищення завдяки зусиллям славетного і оббріханого згодом українскього патріота та видатного військовика Петра Болбочана.
Так де ж той Грушевський? А немає його, десь губиться у вихорі подій. Саме тоді, коли треба підтримати повністю лояльних до нього та УЦР військових добровольців…
А відбувались ці події тоді, коли очільники Української Революції зраджували навіть власні мінімалістичні ідеї української свободи — ідеї автономії України у складі Росії.
Після І Універсалу, що проголошував автономію України, Грушевський і Винниченко перелякались власної рішучості та ще більш рішучих настроїв українських військовиків. І вирішили дати задню. Вони почали заглядати в очі Керенському. Вони прийняли сороміцький ІІ Універсал, що був принизливим кроком назад.
А потім Росія в черговий раз показала, що угода з нею не варта навіть паперу, на якому вона написана…
Українську Центральну Раду Керенський збирався судити.
Але не встигл цього зробити через більшовицький переворот у Петрограді…
Що зробивли лідери УЦР? Проголосили Українську Народну Республіку, як автономію у складі Рашки! О! величезне досягнення. Особливо у супроводі рішень змавпованих з декретів більшовиків.
А що далі. А далі ще краще! Напівбільшовик Винниченко разом з Грушевським втягнули Україну у конфлікт у країнами Антанти через сепаратний мир у Брест-Литовську… У Київ УЦР на чолі з Грушевським повернулись на німецьких та австро-угорських багнетах. І чим заплатив Грушевський за це — українською незалежністю та продовольством.
Це в черговий раз підтвердило правило: не хочеш годувати свою армію, будеш годувати чужу.
Це був початок кінця, бо жоден народ не вибачає тим, хто приводить у свій дім ворожі, у даному випадку німецькі та австро-угорські, окупаційні війська..
І хоч боротьба за Вільну Україну тривала ще довгих 6 років, але доля Української Революції вже була вирішена… І зрадник Грушевський вже був не потрібен. Ні українському народу. Ні німцям з австро-угорцями…
Тому в день прийняття «Конституції УНР» (29 квітня) Грушевський втратив владу. Німці поставили у керма України більш зручного для них П.Скоропадського.
А що робив М. Грушевський після 29 квітня 1918 року?! Виправлялв свої помилки? Ні…
Грушевський повернувся до наукової та освітньої діяльності. Написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», створив такі видатні праці, як «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи», а також підручник «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх».
Це добре, нам правильні історичні книжки потрібні, але ж Україна палає у вогні революції! За вільну Україну гинуть люди! Ті люди, які у 1917 році повірили М.Грушевському… Дарма…
А де ж тоді жив М.Грушевський?
Спочатку у Києві. До другої окупації столиці більшовиками.
Потім у Кам’янець-Подільському, згодом у Станіславі (Івано-Франківську).
А у березні 1919 емігрував. Спочатку була Прага, потім Відень. Там теж щось писав. Приймав участь у політичному житті українських есерів на еміграції…
Але це ще не все. Найцікавіше далі!
Починаючи з 1920 року, Грушевський настирливо шукає шляхи зближення з більшовицьким керівництвом України. Пише листи С. Косіору та Х. Раковському (тодішньому голові РНК УСРР), пропонуючи їм співпрацю в разі, якщо йому буде дозволено повернутися в Україну для продовження наукової роботи.
В цей час окупанти люто катують борців за самостійну Україну…
І М.Грушеського більшовики почули. І у лютому 1921 року запросили до себе. В окуповану Україну, що спливала кров’ю…
І ось на початку першого голодомору 1921-1923 рр., у вересні 1921 колаборант Грушевський повернувся в окуповану Батьківщину!
Якщо це не зрада, якщо це не колаборація, то що?!
Виходить ми шануємо зрадника за зраду, за колаборацію, за визнання окупаційної влади як української?!
На цьому етапі роздумів гостро постає питання: ким і навіщо створений позитивний імідж людини, яка, при перших же серйозних проблемах, зрадила ідеали української незалежності, відійшла від боротьби в самі страшні для України часи, втекла з країни, стала колаборантом і потім приїхала в Україну, щоб вірно служити окупантам та вбивцям українського народу?!
Чому ми, українці, все це вибачили М.Грушевському?!
Я висловлю свою версію.
Ось вона. Коли у 1991 році українські комуністи обережно почали перевдягатися у вишиванки та перевзуватися у незалежників, Грушевський був самою зручною фігурою для героїзації.
Він ніби-то був за вільну і незалежну, але не так радикально, як інші. Не так, як, наприклад Міхновський. Та й з більшовиками врешті-решт знайшов спільну мову. Вільно жив і працював в окупованій Україні, освячуючи її своїм авторитетом. Він така собі проміжна фігура — і вашим, і нашим.
І не важливо, що любити більшовиків М.Грушевському не завадили аж 2-ва голодомори (1921-1923 рр. та 1932-1933 рр.). Та хіба важливо, що помер радянський академік під час відпочинку у радянському санаторії м. Кисловодськ. Адже трупи закатованих голодом вже мабуть прибрали з вулиць міст та сіл…
У історіографів М.Грушевського є більш важливе завдання.
Знаєте яке? Ні, не здогадалися. Не довести, що він повісився від сорому, або сконав у муках сумління. А висловити припущення, що його свідомо знищила сталінська влада.
Так, є всі підстави вважати, що Сталін позбувся зрадника і колаборанта М.Грушевського тоді, коли він став «відпрацьованим матеріалом». Так вже ставалося з очільниками ЛНР, ДНР, так станеться з їх наступниками та гауляйтерами окупованих частин Херсонської та Запорізької областей. Звісно, неофіційно.
А офіційно окупанти будуть шанувати цих «героїв» «руZZкого міра». Так як колись окупанти вшанували М.Грушевського.
«Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб на місяць». (Газета «Вісті», постанова ради народних комісарів урср)
Похований М.Грушевський на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської церкви). Автори пам’ятника Іван Макогон і архітектор Василь Кричевський.
Людоньки, а це точно наш герой?!
Колаборант, якому окупанти поставили пам’ятник на могилі, дійсно має право бути на на наших 50 гривнях?!
Звісно, Кравчуку на початку 90-х М.Грушевський був дуже до вподоби. Автономіст і трохи незалежник. Майже комуніст. Не розривав зв’зяку з рашкою (СРСР).
Грушевський для Кравчука — Ідеальний історичний попередник. Думаю, саме тому М.Грушевського і почали називати «першим президентом України».
Тобто тогочасні історики, колишні комуністи отримали замовлення від влади. І успішно виконали його. Так успішно, що колаборант і зрадник став однією з найвпливовіших фігур історії України…
Така моя версія.
А на останок скажу ще кілька слів. Про несподіваний наслідок міфологізації та звеличення М.Грушевського. Більше ніж через 100 років після Української Революції, яку зрадив М.Грушевський, на його позитивному іміджі історика спаразитував серіальний вчитель історії Голобородько…
Ех, Михайло Сергійовичу, Михайле Сергійовичу… Давно ти помер, а шкодиш зрадженій тобою Україні ще й досі…
