Коли і чим для Совєтського Союзу закінчилась Друга світова війна?

Ця стаття присвячена Володимиру Данілкіну,

який був батьком мого друга дитинства Юрія

та у нашому дитинстві розповідав про те,

як він у якості льотчика-винищувача воював у Кореї з американцями… 

Друга світова аж до 1953 р.?

Офіційно вважається, що Друга світова війна йшла 6 років та 1 день.

Почалася 1 вересня 1939. І закінчилась 2 вересня 1945 року.

Проте, на нашу думку, це не зовсім так. Або, навіть, зовсім не так.

У будь-якому випадку у цьому питанні має бути суттєве уточнення: всі країни антигітлерівської коаліції перестали вести бойові дії після 2 вересня 1945 р. Це правильно.

Але одна з цих країн продовжила бойові дії.

І ця країна — це совєтський союз. І вела безупинні бойові дії до 27 липня 1953 р.

На початку все справді починалося нібито, як продовждення Другої світової.

Совєстські війська разом з союзниками напали на Японію. Хоч мали з нею договір про нейтралітет, підписаний 13 квітня 1941 р. Проте, ми ж знаємо, що ссср легко порушував будь-які домовленості. Тут нічого цікавого.

Саме цікаве почалося після вже капітуляції Японії. Бо совєтські війська, що знаходилися на далекосхідному театрі бойових дій, не повернулися додому, а воювали там далі.

Допоки? Аж до липня 1953 р.!

Тобто для ссср Друга світова війна тривала набагато довше.

Питання: де і за що?

В Китаї та Кореї. За приєднання цих країн до ссср. У якості совєтських республік або держав маріонеток, які згодом стануть совєтськими республіками.

Завоювання і окупація Китаю

Перш за все, вони завойовували Китай. Точніше, продовжили завойовувати. Бо почали завойовувати Китай більшовики почали ще до створення самого совєтського союзу, ще в часи так званої громадянської війни 1917-1921 р.

Совєтська окупація окремих реігонів Китаю у 1921-1945 рр.

До 1945 р. совєсткий союз вже повідкусював у Китаю дуже великі шматки «ісконно» китайських земель. Це по-перше, була практично вся Зовнішня Монголія, на території якої «совети» створили повністю подконтрольні їм «Монгольску Народну Республіку» та «Народну Республіку Танну-Тува» (з 1926 р. Тувинська Народна Республіка). Правда, монголів залишити формально незалежною державою, а тувинців приєднали до ссср у якості суб’єкта рсфср (Тувинська автономна область).

«Куснув» ссср Китай і з західної сторони. В тому ж 1944 р. ссср здійснив приховану окупацію Східного Туркестану та створив на його території маріонеткову Східно-Туркестанську Революційну Республіку (1944-1949 рр.).

Але не все шло для «совєтів» так добре, як у вказаних регіонах. Ще з середини у 1920-х років червоні совєстькі агенти, спецслужби та бойові підрозіділи активно допомагали агентам Комінтерну китайського походження захоплювати та контролювати цілі регіони.

З часом їх стало аж 6: гори Цзінган, Центральна Рада у Східній Цзянсі на кордоні Фуцзяня, Ейюванська Рада, Сяньсі (Західний Хубей і Хунань) і Сянгань (Хунань-Цзянсі). Всю їх сукупність прийнято зараз називати  Совєтською зоною Китаю. Згодом, в процесі об’єднання цих регіонів була сформована Китайська Совєтська Республіка (1931-1937). Але законна влада Республіки Китай (Гоміньдан) успішно «ганяла» і промила цих комуністів по всьому Китаю. І власних сил задля захоплення влади у Китаї китайським комуністам критично не вистачало. але допомога прийшла з ссср.

Совєтська окупація Китаю у 1946-1950 рр.

Совєтські війська, які налічували більше 1,5 млн. солдат, розгромили японські війська і попутно почали завоювання не тільки японських (Південний Сахалін, Курильскі острови), а корейських (Північна Корея) та китайських територій. Спочатку вони окупували лише Манчжоу-Го та Менцзян (Внутрішня Монголія).

Цікавий факт: у Внутрішній Монголії ссср зразу ж організував квазі державу: Народну Республіку Внутрішньої Монголії, але китайські комуністи були дуже проти такого розвитку подій і Сталін вирішив, що весь Китай дорожче одного його шматочка і вирішив тимчасово відступити.

І був правий, бо альянс совєтських та китайських збройних сил дозволив комуністам за кілька років (1946-1949) окупували («звільнили») практично весь Китай.

Основні бойові дії завершилися з висадкою на острові Хайнань і повним оволодінням ним за допомогою місцевих партизан навесні 1950 р. Після чого під контролем совєтських військових перейшов весь континентальний Китай і острів Хайнань. А під владою Гоміньдану залишилися острови Тайвань, Пенху (в Тайванській протоці) і група островів (Цзіньмень та Мацзу), що відносяться до провінції Фуцзянь. Саме на цих територіях зараз розташована сучасна Республіка Китай, яку, щоб не плутатись часто не зовсім точно назвиють Тайванем.

1 жовтня 1949 р. підконтрольний ссср, агент Комінтерну Мао Цзедун, який вважався головою Комуністичіної партії Китаю  площі Тяньаньмень у Пекіні проголосив про створення Китайської Народної Республіки.

Гумор в тому, що ця квазідержавна інституція не була ні китайською, ні народною, ні республікою. Бо той час підконтрольний совєтським військам материковий «комуністичний» Китай був маріонеткою в руках Кремля та Й.Сталіна.

Цікаво, що тепер, маючи повний контроль над усім Китаєм, Сталін міг «віддати» своїй маріонетці не тільки Внутрішню Монголію, а й Східно-Туркестанську Революційну Республіку. А от Зовнішню Монголію: Туву та Монголію Й.Сталін «зажав».

Згодом советська та китайська пропаганда «переписала історію» і подала совєтську окупацію як «другий етап громадянської війни (1946-1950 рр.)» або як «визвольну війну».  Але такі твердження виглядають нікчемними та, навіть, смішними.

Чому окупація, а не звільнення?

Слабкість збройних сил китайських комуністів

Адже, по-перше, до приходу в регіон совєстських військ китайські комуністи контролювали лише невеличкий регіон: Рада Яньань, що був уламком Китайської Совєтської Республіки. Різке посилення армії китайських комуністів могло відбутися лише за рахунок ссср. Як у сенсі озброєння, так і за рахунок совєтських військових частин та командування.

Визнання масової участі совєтських військових у «звільненні» Китаю після розвалу ссср.

По-друге, найкращим прямим доказом безпосередньої участі совєтських військ у окупації  («звільненні») Китаю є рішення частини країн постсовєтського простору, включно з Україною, надавати пільги ветеранам цієї війни (див. «ПЕРЕЛІК держав і періодів бойових дій на їх території», що є частиною Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 63, Київ «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та доповнює цей Закон.). До цього закону такі ветерани були совєтськими «іхтамнєтами», існування яких ніяк не визнавалося.

До речі, схожі закони прийняті у Російській Федерації та Таджикістані,  Киргизії, Молдові. Узбекистан не примав власних законі, а обмежився ратифікацією міжнародних угод: «Про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, які загинули в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії» (1993) та «Про взаємне визнання пільг та гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, дій біля інших держав, сімей загиблих військовослужбовців»(1994). В інших пострадянських країнах таких законів не було прийнято взагалі.

За вказаним Законом України та переліком до нього пільги надаються тим, хто приймав участь у бойових діях у Китаї у такі періоди: липень — вересень 1945 р.; березень 1946 р. — квітень 1949 р.; березень — травень 1950 р.; червень 1950 р. — липень 1953 р.

39 совєтська армія

Присутність у Китаї 39-ї совєтської Армії (оперативного об’єднання сухопутних військ) з 1945 по 1955 рік офіційно визнається. Але це лише вершина айсбергу. Бо основну роль у комунстичному «визволенні» Китаю та Кореї грали совєтські «іхтамнєти». Правда, лише про невелику частину їх зараз відомо.

Наявна інформація про тогочасних «іхтанєтів» (воїнів-інтернаціоналістів)

Як були організовані совєтсько-китайські та совєтсько-корейські «іхтамнєти» тих часів можна побачити на прикладі історії 88-ї окремої стрілецької бригади червоної, а згодом совєтської армії. Вона, до речі, приймала участь у «звільненні» Північно-Східного Китаю та, особливо, Північної Кореї.

Висновки

Отже, вже після розвалу ссср, його «наступники» змушені були визнати присутність великої кількості совєтських «іхтанєтов» у «звільненому» китайськими комуністами Китаї.

Після завоювання Китаю Й.Сталін міг нарешті завершити свою Другу світову війну у 1950 році. Але він вирішив, що прийшов час завоювати ще й Корею. Повністю. Адже північну її частину він уже контролював. І паралельно із створенням китайської маріонеткової квазідержави створив таку ж саму корейську квазідержаву: «Корейську Народно-Демократичну Республіку«.

Залишалась «дрібничка»: так само легко, як і Китай, завоювати південну частину Кореї. Але знову не так сталося, як гадалося.

Невдала спроба завоювання Південної Кореї

Совєтське «звільнення» Північної кореї відбувалось під час т.зв. «Маньчжурської операції». Сама операція тривала недовго (9 серпня — 2 вересня 1945 р.). І вже з 15 серпня 1945 р. майже вся північна Корея була окупована совєтськими військами.

Й.Сталін грає в демократію

Маючи намір захопити політичну владу у всій Кореї, включно і з Північною її частиною, яка згодом була окупована США, Й.Сталін вирішив імітувати в Кореї демократичний процес створення «незалежної» Кореї, в якій влада буде належати просовєтським комуністам.

При аналізі ситуації в тогочасній Кореї, треба зважати на те, що японці, втрачаючи контроль над Кореєю, уклали угоду з корейським комуністом Є Ун Хєном. Сутність угоди:  японці дозволять Є Ун Хєну почати формувати незалежну корейську державу, а він, натомість, буде сприяти безпеці японської окупаційної адміністрації та військових. І Є Ун Хєн погодився.

15-16 серпня 1945 р. Є Ун Хєн почав активну діяльність по створенню незалежної Кореї. Було створено «Комітет по підготовці нелалежності Кореї«, основу якого склали члени «Комітету«, створеного ще 10 серпня 1944 р.

Лідерами новоствореного «Комітету» були у південній частині Кореї Є Ун Хєн та Ан Чжехонг, а в північній — Чо Мансік. 6 вересня 1945 р. «Комітет» проголосив створення «Корейської Народної Республіки«.

Є підстави вважати, що  лідери «Комітету» і сам Є Ун Хєн щиро прагнули створити справді незалежну Корею. Але праві політики Кореї та американська окупаційна адміністрація не пішли на співпрацю з цим «Комітетом» через його виразно ліву позицію, а потенційному союзнику Й.Сталіну не сподобалось прагнення до реальної назалежності. І корейського комуніста  Є Ун Хєна вирішено вважати націоналістом.

Кінець загравання з корейськими незалежниками

Й.Сталін не потрібна була незалежна демократична Корея, бо він планував інше: формально проголосити незалежність Кореї, а реально зробити її або ще одною республікою ссср, або повністю контрольованою колонією ссср. Для цього у кінці вересня 1945 р. в Пхеньян з території совєтського союзу привезли группу агентів свого впливу, ядро складали офіцери 88-ї окремої стрілецької бригади: Кім Ір Сен, Лім Чум-чу, Кім Чаєк, Чо Хьон,  Рі Йон Сук, Чхве Ен Гон, Рі Ту-ік.

1 жовтня 1945 р. в совєтській окупаційній зоні на базі нібито стихійно сформованих «Народних комітетів» було створено «Адміністративне Бюро П’яти Провінцій» на чолі з Чо Ман Сіком. Це «бюро» Й.Сталін хотів через своїх агентів на Заході презентувати як легітимне представництво всієї «Корейскої Народної Республіки«.

Але як і Є Ун Хєн, Чо Ман Сік прагнув до реальної незалежності Кореї. Тому совєтські окупанти його арештували. Місцеві установи «Корейської Народної Республіки» були реорганізовані представниками совєтської окупаційної адміністрації корейської національності, зокрема просовєтським  корейським комуністом Чхве Єн Гоном.

8 лютого 1946 р. був створений Тимчасовий Народний Комітет Північної Кореї, головою якого став Кім Ір Сен, а заступником — Кім Ду Бон. Головне завдання Цього «Комітету» стати прикриттям для імперської  «реформаторської» діяльності «совєтської цивільної адміністрації», яку офіційно очолювали генерал-майор А.Романенко (1945-1947), генерал-майор М.Лебєдєв (1947-1948).

Проте ця адміністрація лише за назвою була цивільною, а реально окупаційною. Крім того, історик та східнознавець А.Ланков стверджує, що маючи прямий доступ до Й.Сталіна за посередництвом  А.Жданова, генерал-полковник Т.Штиков був «реальним верховним правителем Північної Кореї, головним наглядачем як за совєтськими військовими, так і за місцевими органами влади». Він є «фактичним архітектором північнокорейської держави» і відграв ключову роль у сходженні довершин політичної влади Північної Кореї Кім Ір Сена.

Я завжди звертаю увагу на деталі. Особливо на символи. І є кілька деталей, які вказують на окупаційний та імперський характер совєтської окупаційної адміністрації.  Це, по-перше, офіційні мови: російська (!) та корейська. По-друге - прапор, що є прапором сссср, та особливо герб, який був теж "калькою" з герба ссср. Але головне - він включав територію всєї Кореї (!). Тобто вже на час початку окупації ссср вже планував, порушити домовленості із союзниками по антигітлерівській коаліції і завоювати, повністю окупувати всю Корею та зробити її частиною ссср. У липні 1948 р. герб змінили на більш нейтральний, але дуже схожий на герби республік ссср.

21 лютого 1947 р. окупаційна влада вирішила, що прийшов час прибрати з назви міаріонеткового корейського «Комітету» слово «тимчасовий». Створено «Народний комітет Північної Кореї«. Але сутність від цього не змінилася.

Не змінилася сутність окупаційної влади і тоді, коли (9 вересня 1948 р.) Сталін у вирішив основі «народного комітету» створити маріонеткову «Корейську Народно-Демократичну Республіку (КНДР)». Фактичним керівником «республіки» залишився совєтстький генерал-полковник Т.Штиков. Правда тепер у статусі посла ссср.

А офіційно владу у КНДР поділили Кім Ду Бон (Голова Президії Верховних Народних Зборів  та Голова Трудової Партії  Кореї) та Кім Ір Сен (Голова Кабінету Міністрів).

Корейська війна

Генерал-полковник Т.Штиков був одним із головних ініціаторів нападу совєтських та китайських «їхтамнєтів» на Південну Корею. Зрозуміло чому. До цього він правив тільки половиною Кореї, а у разі успіху керував би усією. Та й положення його в совєтській ієрархії суттєв зросло б. але не так сталося, як гадалося.

США врахували свої помилки, які вони зробили під час совєтської окупації Китаю. Тепер вони вже були готові до справжнього повноцінного опору та не більше не вірили Й.Сталіну та совєтській і комуністичній пропаганді. США вирішили дати ссср перший повноційнний бій саме у Кореї.

Загальновідомо, що ця т. зв. «Корейська війна» закінчилася для обох сторін нічиєю. Совєтський союз у купі із своїми маріонетками (КНР та КНДР) не програв. А коаліція Заходу не виграла. Війна зупинилася саме на тій лінії, з якої почалася. Обидві сторони вирішили не продовжувати.

Таке завмирання війни, на мою думку, в першу чергу сталося тому, що у березні 1953 року помер (був убитий) Й.Сталін. І в ссср почалась внутрішня війна за владу між його «спадкоємцями». Тому зовнішня війна перестала цікавити тогочасне керівництво ссср.

Я вважаю, що закінчення Корейської війни було знаковою подією для ссср, тому що означала остаточний вихід ссср із 2-ї Світової війни. Тепер, після викладу сутності самих подій, я хочу стисло сформулювати свої аргументи на користь саме такого бачення Другої світової війни та участі ссср у ній.

Мої аргументи

Друга світова війна була імперською, як і Перша. Але була принципова відмінність.

Якщо в Першій світовій головними учасниками та ініціаторами війни були буржуазні імперії, то у Другій світовій війні головними учасниками та ініціаторами були імперії соціалістичні та комуністичні.

Якщо когось здивую ці терміни, то я раджу переглянути мою аргументацію в моїх статтях «Соціалістичні імперіалізми: комуністичний інтернаціональний всепланетний та націонал-соціалістичний регіональний» та «Поняття комуністичний (соціалістичний) імперіалізм«.

СССР — головний ініціатор Другої світової війни

СССР планував завоювати увесь світ

Взагалі ж, самим головним ініціатором Другої світової війни, на моє глибоке переконання був саме ссср, а не націонал-соціалістична Німеччина . Бо саме ссср з самого моменту свого створення (1922 р.) вголос на всю планету оголосив, що основна мета — завоювання всього світу. Саме про це свідчить гімн ссср («Інтернаціонал»), ключове гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтесь», герб ссср, ідеологія світової революції. Це на рівні ідеології. Сутність совєтської комністичної ідеології — завоювання світу. І це була та залишається релігія завоювання світу. Релігія, яку створив онук раббина Карл Маркс.

Гібридні війни та Комінтерн

На міжнародному ідеологічному рівні розроблялись та удосконалювались технології, того, що зараз  маю  назву «гібридні війни». Сутність гібридної війни: мистецтво маскувати зовнішню агресію під внутрішній громадянський, класовий конфлікт. Або під боротьбу з імперіалізмом, якщо мова йшла про колонії якоїсь іншої імперії.

Для проведення «гібридних воєн» створена унікальна організація — «Комінтерн«, отруйні щупальці якої простяглися у всі країни світу.

Мілітаризація економіки та всього суспільства

На рівні економіки прагнення ссср завоювати весь світ свідчить повна мілітаризація всіх галузей промисловості. Всі заводи, створені під час так званої «індустріалізації», виробляли зброю. Мирна продукція на них завжди була не основним продуктом. Йшла цілеспрямована та системна мілітаризація і цивільного життя. Вся країна продумано і системно перетворювалась на військовий табір. Заздлегідь! Ще до початку реальної війни.

Демонстративна «боротьба за мир»

«Совєти» готувалися до завоювання світу. Але робили це розумно та хитро. Бо мистецтво війни завжди передбачає маскування та введення ворога у оману. Сталін та його імперія завжди зображали себе борцями за мир. І західний світ в це повірив. Не всі. Але більшість.

у 1933 р. комуністична імперія вже була стала була головною загрозою для світу

Тінь совєтського комуністичного планетарного імперіалізму вже нависла над усім світом в той час, коли німецькі націонал-соціалісти лише отримали владу (1933 р.). Італійський фашизм та схожі рухи в інших країнах Європи я не не враховую через їх реальну слабкість.

Обман як мистецтво війни

Треба також зважати на те, що головна хитрість Сталіна полягала у тому, щоб зобразити своє завоювання світу як визволення його від страшного ворога. На цю роль добре підходив німецький націонал-соціалізм, лідери якого не бачили пастки, яку створював для них Й.Сталін.

Висновок

І тепер, як висновок: Другу світову війну міг закінчити лише той, хто її почав, а саме «совєтський союз» та його вождь Й. Сталін.

Після чого? Після того, як світу буде завойовано. Але це був план максимум. Або після того, як закінчаться внутрішні ресурси у агресора. Після смерті головного драйвера 2-ї світової війни, а саме Й.Сталіна.

Світ завоювати повністю не вдалося. І про цю мету Сталін забув вже у трагічному для нього 1941 р.

Внутрішні ресурси ссср мали закіцнчитися у 1942-1943 рр. Але, на жаль, Рузвельт та Черчіль накачали ссср військовими ресурсами «під зав’язку». І «совєти» могли продовжувати свою війну далі. І після 2 вересня 1945 року.

«Іронія долі» в тому, що ресурси, надані Заходом до 1945 р., дали Сталіну сили продовжувати свою Другу світову війну аж до своєї смерті у 1953 р.

І останній етап Другої світової — корейська війна — був першим масштабним та прямим зіткненням совєтських збройних сил, які замаскувались у «іхтамнєтів», із збройними силами колишніх союзників по Антигітлерівській Коаліції, перш за все США. Тому корейська війна стала «провозвісником» майбутніх численних регіональних гарячих воєн за участю військ ссср та США під час глобальної Холодної війни.

Післямова

Вважаю, що назва Корейська війна 1950-1953 рр., що не відображає її сутності. В жодному ключовому аспекті. Це була не війна однієї Кореї з іншою, Північної з Південною, це була війна ссср та її маріонеток з коаліцією країн Заходу на чолі з США. Тобто це була вже світова війна. Третя світова. Війна між ядерними державами без застовування ядерної зброї.

Дивно, що досі є люди, які вірять в те, що це була війна половини Кореї (Північної) та коаліції 16 країн на чолі з США…

Думаю, що у деяких людей звичайний здоровий глузд та логіка зникають, коли в голову потрапляє вірус совєтської пропаганди. І вони починають «свято» вірити, що немічна Північна Корея у союзі з таким самим немічним економічно комуністичним Китаєм, могла успішно протистояти об’єднаним силам Заходу…

Фантазєри…

Особисто я ще в совєтські часи знав, що було інакше. Бо батько мого друга був льотчиком-винищувачем. Одним з тих, хто приймали участь у цій «корейській» війні. Він періодично згадував про неї. Тому ця стаття присвячена саме йому, Володимиру Данілкіну, совєтському герою «Корейської війни».