ПРОЖИТИ РАЗОМ ДОВГО Й НЕ ПОВБИВАТИ ОДИН ОДНОГО

Не поспішайте знімати рожеві окуляри

На початку романтичних стосунків зазвичай буває дуже добре. Вас охоплює така собі ейфорія, піднесення: ви літаєте, немов на крилах, хочеться любити, творити, робити все для свого коханого чи коханої. Однак після весілля та солодкого медового місяця починаються звичайні будні, які часом стають уже не такими сонячними, а інколи навіть починає дощити. І тоді після кількох непорозумінь та відвертих сварок може прийти розчарування. Дехто починає думати, що це спали з них рожеві окуляри, через які вони дивилися на кохану людину.
Насправді ж, рожеві окуляри мають подвійне глибинне значення. З одного боку, закоханість дає таке піднесення, що робить нас менш уважними й деякою мірою викривляє наше сприйняття дійсності. Але є ще один момент, про який мало хто знає й рідко хто згадує. Це натхнення. Коли ви закохані, то перебуваєте в стані натхнення. При цьому ви виявляєте не лише свої найліпші якості, а й ті, що є у вас у найменшій потенційній кількості. Саме стан закоханості дає можливість проявити їх назовні, у світ. І якщо стосунки й у подальшому залишаються такими само хорошими та ніжними, то ці якості розвиваються й закріплюються на ґрунті взаємної любові.
Отже, можна зробити висновок, що закохані люди бачать один в одному той потенціал, на який можуть розвинутися. Тому радійте, доносьте своїм коханим, як вам приємно, як добре, коли вони щось роблять для вас. Щодня говоріть їм компліменти й не забувайте хвалити, навіть за, як на ваш погляд, дріб’язкові справи. Адже найбільше мистецтво в шлюбі — підтримувати натхнення один одного: стан, в якому ми стаємо кращими.

Де шукати свою половинку

Хотілося б зупинитися ще на такому питанні, як «моя половинка». У суспільстві існує думка, що потрібно шукати свою єдину половинку, десь вона обов’язково є, і якщо її зустріти, то пазл складеться й усе буде, як у казці. Насправді, це дуже глибока тема, яку ми детально розвинули у своїй книзі «Як не вийти заміж за «козла». Із цього ж приводу є чудова притча.
Один учень прийшов до майстра й запитав, чи правда, що десь є його половинка. Майстер попросив його принести кошик яблук. Коли учень це зробив, майстер звелів йому розрізати кожне яблуко навпіл і, запускаючи руку навмання в корзину, спробувати віднайти половинки одного яблука. Учень зробив і це, але хоч скільки витягував — половинки одна одній не підходили.
І тоді майстер сказав: «Візьми якісь дві половинки, склади їх і надкуси разом. А тепер подивися, чи підходять вони одна одній». Учень зробив так і з подивом побачив, що тепер вони дуже добре підходили. А майстер промовив: «Життя «надкушує» половинки разом, і тоді вони стають одним цілим».
Тому слід розуміти й налаштовуватися на те, що, переборовши перші труднощі разом, ви починаєте ставати тими половинками, які підходять одна одній. А взагалі, на наш погляд, кожна людина завжди знаходить саме ту, яка їй потрібна в даний період її життя, розуміння світу й себе.

Підсвідомі моделі поведінки

І ще дуже важливий момент, на якому слід зупинитися більш детально.
Під час конфліктів та непорозумінь у нас виникає стрес, який вмикає, як по команді, нашу підсвідому поведінку — моделі, які ми записали ще з дитинства, спостерігаючи за поведінкою своїх батьків. Як наслідок, ми відчуваємо, що нас починає «заносити», що зараз ми розсердимося, наговоримо різних поганих слів, за які нам згодом буде соромно, проте нічого з цим вдіяти не можемо. Ми не в змозі зупинитися, доки не програємо весь конфлікт від початку до кінця — і все за батьківською моделлю реагування. А потім гадаємо: що ж це таке з нами було.
Може бути й так. Дівчинка говорить собі: я ніколи не буду себе так вести зі своєю дитиною, як мої батьки поводяться зі мною. Адже це так боляче й несправедливо. Проте коли в неї з’являються свої діти, вона починаєте помічати, що говорить з ними таким самим тоном та використовує ті ж слова, що й її мама. Це й є записаний нею з дитинства сценарій чи модель поведінки. Те ж саме відбувається й між подружжям.
Наведемо ще такий приклад. До нас звернулася жіночка, яка просила допомогти їй із чоловіком, котрий ніяк не міг відмовитися від згубної звички пити. Вони були вже на межі розлучення. Під час розмови з’ясувалося, що не все так вже й погано, як вона описала спочатку. Виявляється, що пияцтво чоловіка — це пляшка пива в кінці робочого дня, перед тим як іти додому. Але коли він заходив у квартиру, жінка, відчуваючи запах алкоголю, починала дуже емоційно на це реагувати.
Ми почали досліджувати, звідки в неї така реакція (причому, клієнтці до консультації в психолога така реакція бурхливою не здавалася). Як з’ясувалося: її батько пиячив і влаштовував удома скандали та бійки, діставалося при цьому не тільки мамі, а й їй. Тому вже на консультації вона почала усвідомлювати, що коли бачить чоловіка, то в неї підсвідомо вмикаються почуття, які вона відчувала до п’яного батька в дитинстві.

Повернутися на попередню сторінку: 12

Читати далі:  4

Страницы: 1 2 3 4

Вы можете оставить комментарий, или отправить trackback с Вашего собственного сайта.

Написать комментарий


4 × = двадцать