ОСНОВНЕ ПРОТИРІЧЧЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД ПОДОЛАННЯ

b5d992239cbca97af4f06b831651fe0e

Поняття „професійна освіта”, „професійне навчання” мають приховане протиріччя добре помітне, перш за все, вітчизняним психологам, особливо представникам діяльнісного підходу, сформульованого у працях С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, П.Я.Гальперіна та ін.

У межах діяльнісного підходу розрізняють три генетично пов’язаних види діяльності, що послідовно змінюють одна одну та співіснують протягом всього життєвого шляху людини: гру, навчання та працю. У поняттях „професійна освіта”, та „професійне навчання” слово „професійна (е)” пов’язане з трудовою діяльністю, а слова „освіта” та „навчання” з навчальною діяльністю, отже вказані поняття поєднують обидва види діяльності у якусь іншу, що, очевидно, повинна бути їх синтезом. Проте, незважаючи на наявність спільних рис між навчанням та працею, навчальна та трудова діяльності мають суттєві відмінності за потребами, мотивацією, організацією та результатами.
Під час навчання ті, хто навчаються, знаходяться переважно у межах навчальної діяльності, що принципово обмежує ефективність професійної освіти, особливо у вищих навчальних закладах. В межах навчальної діяльності засвоєння трудової діяльності проблематичне, бо вимагає пошуку поєднання навчання та праці. Адже, засвоїти працю, як вид діяльності, можливо лише виконуючи цю діяльність, тобто працюючи. Професійне навчання, по суті, повинне бути або „навчанням-працею” або „працею-навчанням”, але, зважаючи на принципові відмінності цих форм діяльності, поєднати їх в одній установі досить важко. Імітація трудової діяльності в межах навчальної діяльності, на нашу думку, не дає очікуваних наслідків, бо основні відмінності видів діяльності не подолані: задовольняються не ті, що в трудовій діяльності, потреби; діє не та мотивація, не та організація та, звісно, отримується не той результат. Внаслідок вказаних причин, випускник ВНЗ не готовий успішно почати професійну діяльність, йому потрібно довчатися під час перших 3-5 років праці. Тому постійно лунає критика в бік сучасної вітчизняної системи професійної освіти, а більшість роботодавців шукає молодих спеціалістів, що мають відповідний стаж та досвід роботи.
Основне протиріччя професійної освіти було усвідомлене вже досить давно і привело до створення у сфері переважно технічної освіти т. зв. «інтегрованої системи навчання» (далі ІСН), що спочатку виникла в Англії (1903 р., «сендвіч-програма»), потім в США (1906 р., «кооперована програма»), а згодом отримала широкий розвиток в Німеччині та інших країнах Європи.
Перші спроби запровадження інтегрованої системи у Росії відбулись ще у 1918-1920 рр. (Петроградський технологічний інститут, Державний електромеханічний інститут ім.Я.Ф.Каган-Шабшая (Москва). В 1924-1929 рр. ІСН було впроваджене на технологічному відділенні Воронежського сільськогосподарського інститу¬ту. Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) 1929 р. прийняв рішення про участь підприємств у підготовці кад¬рів для промисловості. Вища рада народного господарства СРСР наказом від 3 березня 1930 р. пе¬ревела на положення підприємств-шкіл три заводи: Ленінградський металічний (ЛМЗ), Московський інструментальний і Харківський електромеханічний. Інновація була підтримана іншими і у вересні 1931 р. таких заводів було вже 23.
Цікаво, що в той період інтеграція відбулась не тільки на рівні вищої, а й на рівні середньої освіти. Так, на ЛМЗ підприємство-школа мала три ступеня. На першому ступені готували кваліфікованих робітників 3-4 розряду з загальною освітою в обсязі семирічки, на другому — техніків з середньою освітою і на третьому — ін¬женерів. На початку 30-х років ХХ ст. з’явилась назва «за¬вод-ВТНЗ» (російською «втуз»), значення якої в деяких документах звужували до вищого ступеня підприємства-школи, тобто до ін¬ституту (ВТНЗ). З 1959 р. назва «завод-ВТНЗ» остаточно закріпилась лише за вищими навчальними закладами.
Внаслідок кількох груп причин, відбулась певна дискредитація ідеї і закриття заводів-ВТНЗ. Останній завод-ВТНЗ при ЛМЗ закрили 15 лютого 1941 р. Причини закриття: 1) організаційні: ВТНЗ був складовою частиною підприємства, для якого першочерговими були свої проблеми; 2) навчально-методичні: складний графік навчання та праці сту¬дентів, складнощі з формуванням викладацького складу; 3) економічні причини: витрати на створення та утримання матеріально-технічної бази та оплату праці викладачів ВТНЗ здійснювали заводи.
Ідея відновлення діяльності заво¬дів-ВТНЗ належить М.С. Хрущову і вперше сформульована в тезах ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (16 листопада 1958 р.) Через рік постановою Ради Міністрів СРСР від 30 грудня 1959 р. № 1425 (з доповненнями від 16.01.1960 р. і 16.02.1960 р.) прийнято рішення про створення семи заводов-ВТНЗ: при Московському ав¬то мобільному заводі ім. І.О. Лихачева, ЛМЗ, Ростовському заводі сільськогосподарського ма¬шинобудування та ін. В Україні заводом-ВТНЗ став Дніпродзержинський вечірній металургійний інститут ім. М.І. Асеничева. 8 липня 1960 р. затверджено «Типове положення про завод-ВТНЗ». На відміну від своїх попередників нові заводи-ВТНЗ 1960-1980-х рр. були підпорядковані міністерству освіти, але розвиток матеріально-технічної бази, як і раніше залежав від базового підприємства або галузевого відомства. Не зважаючи на складності ІСН продовжувала розвиватись. У 1988 р. ІСН у форматі «завод-ВТНЗ» використовували у 22-х вищих навчальних закладах СРСР. В 90-х роках ХХ ст. в зв’язку з розпадом СРСР і переходом до ринкових відносин склались принципово нові умови функціонування інтегрованих форм навчання. В нових нормативних документах взагалі зник термін «завод-ВТНЗ», тому цей термін зник з назв ВНЗ. Зниження рівня виробництва привело до зменшення потреб в нових спеціалістах. В нових умовах ВНЗ почали звертатися до зарубіжного досвіду ІСН.
Важливим і ефективним інструментом подолання основного протиріччя професійної освіти є поєднання академічного навчання з професійним навчанням на майбутньому або теперішньому місці роботи. Для досягнення цієї мети в різних європейських країнах були розроблені спеціальні програми, частина з яких отримала статус міжнародних і координується ЮНЕСКО. Так, в галузі тех¬нічної освіти міжнародною про¬грамою визнана програма ЮНЕВОК, штаб-квартира якої знаходиться в Бонні.
Єдиний для всіх форм ІСН принцип поєднання двох видів діяльності на практиці втілюється по-різному. Так, в Німеччині термін навчання у всіх інженерних ВНЗ складає 4 роки. Після закінчення ВНЗ випуск¬ники зобов’язані пройти річне інженерне стажування, після якого для отримання диплому про закінчення ВНЗ вони повинні здати певні екзамени. На принципах ІСН в Німеччині діє також національна мережа Про¬фесійних академій (Berufsakademie). Теоретичні заняття в яких чергуються з періодами практичного навчання і праці в компанії або соціальній установі.
В англійській «сендвіч-програмі» виробнича підготовка студентів є обов’язковою складовою навчального плану. Під час підготовки бакалавра виробнича підготовка займає 12-18 місяців, і перемежовується з теоретичними заняттями. Наприклад, виробнича підготовка студентів машинобудівної спеціальності складається з практикуму в коледжі на першому курсі і чотирьох виробничих періодів на наступних курсах. Протягом виробничого періоду сту¬денти отримують нормальну заробітну пла¬ту від фірми. Окремі студенти, закріплені за фірмою, отримують від неї грошові суб¬сидії, а іноді, за рішенням керівництва фір¬ми, можуть отримувати платню протягом всього періоду навчання в коледжі. Проте, важливо, що для отримання кваліфікації дипломованого ін¬женера випускник-бакалавр повинен пропрацювати інженером-стажером не менше 3 років. При позитивній атестації тако¬му фахівцю пропонується працювати на посаді інженера ще 3 роки, після чого він має право подати заяву в одно із інженерних товариств з проханням про прийом в його члени. І саме прийом в члени цього товариства остаточно завершує формування дипломованого інженера.
У Франції діє проект «Технічне навчання» (Ingenieur par I’apprentissage), що включає два роки навчання по університетському навчальному плану з наступним двохрічним практичним навчанням в компаніях під наглядом університетських викладачів.
У Швеції з 1998 р. діє проект безперервної технічної освіти LLL (Life Long Learning project for Engineers), за якою спочатку проводяться суто акаде¬мічні курси, а потім включаються періоди професійної праці по спеціальності.
Отже, вітчизняній професійній освіті потрібно врахувати та почати активно використовувати зарубіжний та вітчизняний досвід ІСН. Враховуючи принцип безперервності освіти, ІСН повинна вплинути на трансформацію профільного навчання та допрофесійної підготовки у напрямку поєднання навчання з реальною працею у старших класах загальноосвітньої школи. Вітчизняна педагогіка має у спадщині А.С.Макаренка яскравий приклад успішності такого поєднання.

 

Стегній П.А. Основне протиріччя професійної освіти: світовий та вітчизняний досвід подолання / П.А. Стегній // VІIІ Міжнародна науково-практична конференція аспірантів, молодих учених та науковців «Проблеми та перспективи розвитку регіональної економіки». Кременчук, 25 квітня 2013 р. — КІ ДУЕП ім.А.Нобеля: Кременчук, 2013. — 440 с. – С. 373-376.

 

 

Вы можете оставить комментарий, или отправить trackback с Вашего собственного сайта.

Написать комментарий


три + = 5